Слава ЗСУ!

— Хотів би я мати хоч малесеньку часточку від того, що йому дісталося під час проскрипцій.

— Та все дарма, — промовив Емілій Варін. Наймолодший серед усіх присутніх, проте вже доволі навчений життям, він був схильний цього вечора філософствувати. — Ця людина, яка з бідної стала такою багатою і зробилася тріумфатором та диктатором Риму, людина, якій республіка поставила перед рострами золотий монумент з написом «Корнелій Сулла Щасливий — імператор», — ця можновладна людина уражена, розбита такою недугою, від якої не можуть урятувати ні золото, ні ліки.

— Отак йому й треба! — крикнув кривий легіонер, який колись був учасником африканських війн і досі шанував пам’ять Гая Марія. — Так йому і треба, цьому дикому звірові, цьому чудищу в людській подобі. Це йому кара за кров тих шести тисяч самнітів, які повірили йому на слово, що їм буде збережено життя, склали зброю і яких він наказав повбивати в цирку стрілами. Від несамовитих криків цих бідолах усі сенатори, що зібралися в курії Гостілія, охоплені страхом, скочили з місць. А він з жорстоким спокоєм сказав їм: «Не тривожтесь, отці-сенатори. Це за моїм наказом карають кількох зловмисників; продовжуйте вашу нараду».

— А різанина у Пренесті, де він наказав забити в одну ніч без розбору віку і статі дванадцять тисяч нещасних городян, за винятком того чоловіка, в якого гостював?

— Гей, хлопці! — закричала Лутація з своєї лави, де готувала на олов’яній сковороді кролятину. — Ви там щось погане плещете про диктатора Суллу Щасливого. Раджу вам прикусити язика. Я не хочу, щоб у моїй таверні ображали ім’я найвидатнішого з римлян.

— О! Чи ви бачили! Ця одноока відьма належить до партії Сулли! — крикнув старий легіонер.

— Гей ти, Мецію, — застеріг могильник Лувеній, — не смій зневажати нашу любу Лутацію!

Хтозна, чим кінчилася б ця нова суперечка, коли б знадвору не почулося щось подібне до співу сиплуватих

2 Спартак 33 жіночих голосів. Усі голови повернулися до дверей. У кімнату, горланячи і пританцьовуючи, входило п’ятеро жінок у короткій до непристойного одежі.

Ми не будемо затримуватись на сценах, пов’язаних з появою цих пропащих створінь. Відзначимо натомість, що Лутація в цей час дбайливо збирала вечерю на окремому столі, щоб потім перенести до другої кімнати. Судячи з її дбайливості, вечеря та мала бути дуже пишною.

— Кого ти сьогодні частуватимеш цією кошатиною під виглядом смажених кролів? — спитав жебрак Велленій.

— О, вона, мабуть, чекає на вечерю Марка Красса!

— Та ні, Помпея Великого.

Ці жарти і пересмішки тривали, доки в дверях не з’явився могутній чоловік колосального зросту, вродливий, хоч уже з сивиною.

— А, Требоній...

— Привіт тобі, Требонію!..

— Просимо до нас, Требонію! — почулися вигуки кількох голосів одразу.

Требоній був колись ланістою. Вже кілька років він постійно відвідував усі дешеві харчевні й таверни Ескві-ліна та Субурри, де звичайно збиралися ці бідолахи.

Про нього потай говорили, що він був одним з тих, до кого вдавалися патриції під час громадянських чвар. Знаючи про його вплив та зв’язки з гладіаторами, патриції доручали йому вербувати їх для себе. Казали, що ніби він завжди має під рукою численні загони гладіаторів. 1 він вчасно з’являвся з ними на Форумі чи в коміціях, коли там вирішувалися якісь важливі справи, щоб залякати суддів, викликати заворушення, а то й зчинити бійку — особливо це траплялося під час виборів урядовців. І тому люди твердили, що Требоній має великі вигоди від свого знайомства з гладіаторами.

Як би воно там не було насправді, а Требоній був їхнім приятелем і покровителем. Цього дня він, по закінченні видовищ у цирку, поквапився зустріти Спартака на виході, обняв і розцілував його, поздоровив із звільненням і запросив на вечерю до таверни Венери Лібі-тіни.

Отож він і прийшов до таверни Лутації разом із Спар-таком та ще кількома гладіаторами.

Відвідувачі й новоприбулі шумно вітали один одного, а ті, які були в цирку, пишалися тим, що могли показати іншим щасливого, мужнього Спартака, героя сьогоднішнього дня.

— Прошу завітати, красеню гладіаторе, — запрошувала Лутація до другої кімнати, — тут для вас уже приготовано вечерю. Заходьте, заходьте... Твоя Лутація, Требонію, піклувалася про тебе і рада відзначитися такою печенею із зайця, якої у самого Марка Красса не приготують.

— Зараз ми оцінимо, як ти вмієш куховарити, витівнице, — відповів Требоній і злегка поплескав її по плечах. — А тим часом постав нам амфору старого вина!

Непогана вечеря і добре вино звеселили гладіаторів, і незабаром безтурботні жарти, жвава розмова наповнили кімнату веселим голосним гамором. Тільки Спартак, якого всі звеличували і голубили, яким милувалися, тільки він — можливо, від стількох пережитих у цей день хвилювань і радісного почуття здобутої свободи — не був веселий, їв неохоче і не жартував. Тінь суму і турботи лежала на його чолі. Спартака не розважали ні люб’язність, ні дотепи, ні сміх.