Слава ЗСУ!

Цього дня муляри, штукатури і ковалі працювали на карнизах, що служили основою галереї. Вони прикрашали її таблицями і бронзовими щитами, на яких з чудовою майстерністю було зображено подвиги Марія у війні з кімврами.

Базиліку Емілія збудував предок Марка Емілія Лепіда, якого обрали на цей рік консулом разом із Квінтом Лута-цієм Катуллом. Він якраз і приступив до виконання консульських обов’язків з першого січня. Марк Емілій Лепід належав до політичної партії Марія, і тому першим його державним заходом було Прикрасити щитами базиліку, яку збудував його предок. Цим він хотів зробити приємність народній партії, що ненавиділа Суллу, з волі якого було зруйновано ‘всі арки і монументи, побудовані на честь його доблесного противника — Марія.

На галереї, серед гулящого люду стояв Стартак. Спершись ліктями на мармурові поручні, він байдуже, неуважно поглядав на юрбу, що безупинно вирувала, гомоніла внизу.

На ньому була блакитна туніка, а поверх неї короткий грецький плащ вишневого кольору, сколотий на правому плечі красивою срібною застібкою.

Поблизу нього, жваво розмовляючи, стояли троє громадян.

Двоє з них нам уже знайомі: атлет Гай Таурівій і Емілій Варін. Третій був один з тих численних громадян, які нічого не робили і жили з щоденних подачок якого-не-будь патриція. Вони називали себе його клієнтами, супроводжували його на Форум і в коміції, за його наказом подавали голос, розхвалювали його, лестили йому, а також постійно надокучали йому настирливим жебруванням.

То були часи, коли перемоги в Африці й Азії прищепили Римові східні розкоші й насолоди і коли Греція, переможена римською зброєю, в свою чергу, перемагала завойовників розбещеністю зніжених звичаїв. То були часи, коли незліченну і всезростаючу кількість рабів почали використовувати для всіх тих робіт і справ, що їх раніше виконували самі трудящі, вільні громадяни. Отак римляни втратили найживотворніше джерело сили, доброчесності і процвітання — працю. І під видимою величчю, багатством та могутністю Риму в ньому вже відчувався розвиток згубних зародків близького занепаду. У час, коли відбувалися зображені нами події, клієнтела була однією з тих болячок, що призводили римське суспільство до найбільшого розкладу. Наслідки цього згубного розкладу вже було видно. Вони викликали і заворушення серед народних трибунів — Гракхів, Сатурніна, Друза — і боротьбу політичних партій Марія та Сулли. Але ще гірші наслідки всього цього мусили настати і виявитися згодом у щоденних бешкетах і змовах Катіліни, Клодія, Мілона, що зрештою мали закінчитися тріумвіратом Цезаря, Помпея і Красса.

Кожен патрицій, кожен громадянин консульського звання, кожен достатньо заможний честолюбець утримував п’ятсот — шістсот клієнтів, а були й такі, що мали їх понад тисячу. Ці здатні до корисної праці люди виконували обов’язки клієнтів так, як інші люди працювали ковалями, каменярами чи шевцями. Убогі, в брудних тогах, злодійкуваті і продажні, вони жили з дрібного інтриганства, з продажу своїх голосів на різних виборах, з милостині і підлабузництва.

Чоловік, що стояв зараз у галереї базиліки Емілії і теревенив з Га£м Таурівієм та Варіном, належав до клієнтів Марка Красса. Він звався Апулей Тудертін.

Ці троє, базікаючи про громадські справи, стояли недалеко від Спартака. Та він не чув їхньої розмови, заклопотаний якимись важливішими сумними думками.

Після того як він знайшов свою сестру в такому ганебному становищі, першою турботою, першою думкою бідного фракійця було вирвати її з рук негідника, що так її принизив. І слід сказати, що Катіліна з щедрістю, властивою його вдачі (цього разу не зовсім безкорисливою), одразу ж віддав колишньому гладіаторові останні вісім тисяч сестерцій, які виграв у Долабелли, щоб Спартак зміг викупити Мірцу в її хазяїна.

Спартак з глибокою вдячністю прийняв гроші, обіцяючи Катіліні повернути їх. Потім він пішов до хазяїна сестри, щоб викупити її. Як і легко було передбачити, хазяїн, бачачи наполегливість колишнього гладіатора, зрозумів, наскільки великим було його бажання визволити рабиню, і заломив надмірну ціну. Він удвоє прибрехав, сказавши, що Мірца йому самому коштувала двадцять п’ять тисяч сестерцій, що вона молода, вродлива й скромна дівчина і складає капітал не менш ніж у п’ятдесят тисяч сестерцій. При цьому він присягався Меркурієм і Вене-рою Мурсійською, що не віддасть її ні на одну сестерцію дешевше.

Легше уявити, ніж описати, що сталося з бідолашним гладіатором. Він просив, благав негідника, навіть кинувся йому в ноги, але торговець людьми, певний законності своїх прав, лишався непохитним.