Слава ЗСУ!

Це були Спартак і Крікс.

— Хай боги оберігають цей дім і його благородних гостей! — промовив Спартак, входячи до кімнати.

— Привіт усім вам! — додав Крікс.

— Честь і слава тобі, о доблесний Спартак, і твоєму другові! — відповів Катіліна, підвівшись назустріч рудіа-рієві і гладіаторові. Взявши Спартака за руку, він посадовив його на своє ложе; посадивши Крікса на один з двох стільців, щойно поставлених проти почесного ложа, Катіліна сів поруч нього.

— Отже, Спартак, ти не захотів провести за вечерею час з цими благородними, статечними людьми? — вказав Катіліна рукою на присутніх.

— Не захотів? Я не міг, Катіліно, і про це тебе сповістив... якщо твій остіарій точно виконав моє доручення.

— Так, мене попередили, що ти не зможеш прийти на вечерю...

— Але ти не знаєш причини моєї відсутності, а я не міг звіритися на скромність остіарія... Я мусив відвідати одну таверну, де часто бувають гладіатори. Там я мав зустрітись і справді зустрівся з людьми, що мають дуже великий вплив на цих знедолених.

— Виходить, що ми, гладіатори, думаємо про своє визволення, розмовляємо про свої права і готуємося ствердити ці права з мечем у руках? — трохи насмішкувато запитав Луцій Бестія.

Обличчя Спартака спалахнуло, і він, грюкнувши кулаком по столу, поривчасто встав і крикнув:

— Так! Напевно! Присягаюсь усіма блискавицями Юпітера! І нехай...

Він раптом стримав себе, на мить замовк і вже іншим тоном додав:

— Нехай лише дадуть на це згоду всемогутні боги і ви, можновладні патриції, і ми візьмемося за зброю заради визволення пригноблених!

— Цей гладіатор реве, мов бугай, — промимрив Ку-ріон, який уже куняв і схиляв лису голову то на праве, то на ліве плече.

— Він зарозумілий не менше, ніж щасливий диктатор Сулла.

Катіліна, зрозумівши, до чого можуть привести кепкування патриціїв, наказав рабові, який наливав вино для новоприбулих, вийти, встав і сказав:

— Вам, благородні римські патриції, несправедливо позбавленим свободи, тобто влади і багатства, на які має право велич ваших душ; вам, доброчесні й мужні, чию доблесть я знаю, вам, моїм вірним і чесним друзям, я рекомендую цього найхоробрішого рудіарія, Спартака. Йому, з його незвичайною силою тіла і духу, слід було б народитися не фракійцем, а римським громадянином і патрицієм. Воюючи в наших легіонах, він довів свою хоробрість, був нагороджений громадянським вінком і званням декуріона...

— Що не завадило йому дезертирувати з нашого війська при першій зручній нагоді, — втрутився Луцій Бестія.

— Ну й що з того! — швидко, з новим запалом заперечив Катіліна. — Чи можна його обвинуватити в тому, що він залишив нас, ворогів його вітчизни, і став захищати свою батьківщину, своїх рідних, своїх богів? А коли б хто з вас попав у полон до Мітрідата і був зарахований до його війська, чи не вважав би він за свій обов’язок залишити ненависні прапори варвара і перейти під рідні знаки римського орла при першій його появі?

Схвальний гомін пронісся після цих слів, і Катіліна, користуючись сприятливим настроєм слухачів, вів далі:

— Нещодавно я, ви і весь Рим бачили, як цей могутній муж хоробро і переможно бився в цирку і вчинив подвиги, гідні не гладіатора, а видатного воєначальника. І от ця людина, значно достойніша від свого становища і своєї нещасливої долі, такий раб, як і ми, пригнічений, як ми, нещасний, уже кілька разів тому задумав сміливу і небезпечну, але благородну справу. Він організував таємну змову серед гладіаторів. Він зв’язав їх священною присягою і збирається в призначений день підняти повстання проти тиранії, що засуджує їх гинути в цирках на втіху натовпу. Він хоче визволити їх і вільними повернути в рідні країни.

На якусь мить Катіліна замовк і потім додав:

З Спартак 65

— Хіба не те саме вже давно задумали ви і я? Чого домагаються гладіатори, як не свободи? А чого прагнемо ми? Проти чого бажаємо повстати ми, як не проти тієї ж самої олігархії, проти якої вони хочуть повстати? Адже з того часу, як республіка підпала під сваволю олігархів, їм і лише їм одним платять данину царі, тетрархи і народи. А всі інші чесні громадяни — і благородні і прості — стають покидьками суспільства, нещасними, пригнобленими, негідними і зневаженими.

Трепет перебіг серед молодих патриціїв, їхні очі заблищали ненавистю, гнівом, жадобою помсти. А Катіліна вів далі:

— У наших домах на нас чекають злидні, поза домами — борги, наше сьогодні — сумне, майбутнє — ще гірше. Скільки ми ще так будемо животіти?! Чи не час нам прокинутись?