Слава ЗСУ!

Габінію було відведене почесне місце, і він лежав на краю середнього ложа, праворуч од входу до триклінія; отже, він був царем бенкету.

Поряд з ним, на-сусідньому ложі, лежав також юний патрицій, не менший од інших марнотрат. Це був Корне-лій Лентул Сура, людина мужня і фізично сильна. У 63 році напередодні повстання Катіліни, якому він так сприяв, його було задушено в темниці за консульським наказом Цицерона. Біля нього сидів Цетег, задерикуватий і сміливий юнак; він теж прагнув змінити порядки римського суспільства, бо був схильний до різних заколотів і перемін. Останнім на цьому ложі возлежав Гай Веррес, людина честолюбна, жорстока, жадібна до грошей. Коли трохи згодом він перебував квестором Нарбони, проконсулом Галлії і потім претором Сицилії, то знеславив своє ім’я зловживанням владою та грабіжництвом.

Усі гості були в застільному вбранні з найтоншої білосніжної шерсті, у вінках із плюща, лавра і троянд. Розкішна вечеря, якою Катіліна частував своїх друзів, уже закінчувалася. Веселе збудження, що опанувало всіх дев’ятьох патриціїв, жарти, непристойні дотепи, дзенькіт келихів і голосна балаканина, що сповнили трикліній, ясно свідчили про майстерність кухаря, а ще більше — виночерпіїв Катіліни.

— Налий-но мені фалернського! — п’яним голосом хрипко гукнув сенатор Куріон, простягаючи руку зі срібною чашею до одного з ближчих виночерпіїв. — Налий мені фалернського, я хочу вславити щедрість Катіліни. І нехай подавиться своїм осоружним багатством скнара Красс!

— Красс!.. Красс!.. Це мій кошмар... це предмет усіх моїх думок, усіх мо'іх снів!.. — зітхаючи, сказав Гай Веррес.

— То його незліченні багатства не дають тобі спати, бідолахо Веррес? — насмішкувато і допитливо спитав свого сусіда Авл Габіній, поправляючи білою рукою кучері свого вправно зачесаного і напахченого волосся.

— Невже і справді ніколи не настане день рівності? — зітхнувши, промовив Веррес.

— Про що тоді думали ці необачні Гракхи і цей дурень Друз, коли зважилися збаламутити місто, щоб поділити землю між плебеями, я просто не можу збагнути, — сказав Гай Антоній. — Адже вони зовсім не думали про бідних патриціїв!.. Хто, хто бідніший від нас, принижених до того, щоб споглядати, як прибутки від наших маєтків пожирає ненаситна пожадливість лихварів? Під приводом одержання процентів на гроші, що ми їм завинили, вони накладають арешт на наші прибутки раніше, ніж приходить строк виплати самих боргів.

— Хто бідніший від нас, приречених скупістю черствих батьків і всемогутніх законів марнувати в злиднях найкращі літа нашої молодості і мучитися нездійсненними жаданнями? — додав Луцій Бестія, скалячи зуби і судорожно стискаючи щойно випитий келих.

—• Хто бідніший від нас, що на сміх людям народилися патриціями і лише завдяки своєму званню ще користуються повагою простого народу? — зауважив з виразом глибокого суму Лентул Сура.

— Та ми просто голодранці в тогах!..

— Одягнені в пурпур платники податків!..

— Ми пригноблені злидарі, для яких немає місця на бенкеті багатої римської знаті.

— Смерть лихварям!

— До біса усі закони дванадцяти таблиць!

— До пекла владу батьків над нами!

— Хай ударить всемогутня блискавка Юпітера-громо-вержця в Сенат і спопелить його!

— Однак нехай Юпітер мене заздалегідь про це попередить, аби я не був у Сенаті того дня! — лупаючи осоловілими очима, пробурмотів зовсім уже сп’янілий сенатор Куріон.

Вибух реготу розлігся слідом за цим несподіваним, але мудрим зауваженням старого п’яниці і поклав край нестримним теревеням та прокляттям гостей Катіліни.

У цей час до триклінія увійшов раб, наблизився до господаря і щось прошепотів йому на вухо.

— А, присягаюсь богами пекла!.. — радісно скрикнув Катіліна. — Нарешті! Введіть зараз же його разом з його тінню¹.

Раб уклонився і повернувся, щоб іти, коли Катіліна його зупинив і додав:

— Та поводьтеся з ними чемно. Обмийте їм ноги, натріть їх запашними мазями, одягніть їх у застольне вбрання і надіньте їм вінки.

Знову вклонившися, раб вийшов. Катіліна наказав ра-бові-триклінарху:

— Епафоре, розпорядися прибрати стіл. Приготуй два стільці проти головного місця для друзів, яких я чекаю. Та звільни цей зал від мімів, музик і рабів. І накажи приготувати в сусідній кімнаті все для веселого, приємного і тривалого бенкету.

Поки трикліній прибирали, звільняли від усього зайвого, гості мовчки попивали з срібних келихів пінисте фалернське вино. Вони з видимою цікавістю і нетерпінням чекали новоприбулих гостей. Ті скоро з’явилися в супроводі раба. Вони були в білих застольних вбраннях, у вінках з троянд.

---

 1 За звичаєм стародавніх римлян, кожен гість мав право привести з собою товариша, і на бенкеті цього товариша звали його тінню.