Слава ЗСУ!

— Я мешкаю на Священній вулиці біля храму Януса Верхнього. Приходь до мене. Я зможу подати тобі неабияку допомогу в тій благородній справі, за яку ти взявся.

І тому, що Спартак, видимо, завагався, вона додала благально і ніжно, з ласкавим промовистим жестом:

— Приходь!.. <

— Прийду, — відповів Спартак.

— Прощавай! — уже латиною сказала грекиня, вітаючи рукою обох гладіаторів.

— Прощавай! — відповів Спартак.

— Прощавай, о богине краси! — сказав Крікс, який стояв поряд і не зводив очей з вродливої дівчини.

Не рухаючись з місця, він проводжав дівчину пильним поглядом. Хтозна, скільки часу він лишався б тут у стані оціпеніння, коли б Спартак не струсонув його, сказавши:

— Кріксе, чи збираєшся ти йти звідси?

Галл отямився і пішов, не перестаючи час од часу озиратися. Пройшовши кроків тридцять, він сказав:

— І після цього ти не хочеш, щоб я називав тебе улюбленим сином Фортуни?.. Ах, невдячний!.. Та ти мусив би побудувати храм цій вередливій богині, що простерла над тобою свої крила.

— Нащо вона зі мною заговорила, оця дівчина?

— Я не знаю і не бажаю знати, хто вона. Я лише знаю, що сама Венера, якщо вона існує, не може бути прекраснішою від цієї дівчини.

Цієї миті один з рабів, які супроводжували Валерію, підійшов до гладіаторів і запитав:

— Хто з вас Спартак?

— Я, — відповів фракієць.

— Твоя сестра Мірца чекає на тебе в найтихший час уночі в домі Валерії. Вона має поговорити з тобою про одну невідкладну справу.

— Я прийду в призначений час.

Раб повернувся назад, а двоє друзів, продовжуючи свою путь, скоро зникли за Палатінським горбом.

Розділ V

ТРИКЛІНІЙ КАТІЛІНИ І ПРИЙМАЛЬНЯ ВАЛЕРІЇ

Дім Катіліни розмістився на південному схилі Пала-тінського горба і був не дуже великим, але одним із найкрасивіших римських будинків. Через півстоліття, разом з домом'‘оратора Гортензія, він став частиною палацу Августа. Всередині цей будинок був не менш пишний і зручний, ніж житла перших патриціїв Риму того часу. А трикліній, де, розсівшись на ложах, бенкетували увечері Катіліна і його друзі, був у той час одним з найбагат-ших і найелегантніших на весь Рим.

Ця довгаста і вельми простора зала була розділена на дві частини шістьома колонами з тіволійського мармуру, оповитими гірляндами плюща і троянд, що наповнювали повітря ароматом і свіжістю чистої природи. Тут, здавалося, сплелися мистецтво, ненажерливість і розпуста.

Уздовж стін зали серед гірлянд і колон стояли скульптури, витесані з незрівнянно чудовою майстерністю. На мозаїчній підлозі також майстерно були зображені танці німф, сатирів і фавнів. Вони спліталися в танцях, показуючи пишні форми своїх тіл, якими наділила їх буйна фантазія художника.

Посеред зали, навколо круглого мармурового столу, стояли три великі трапезні ложа, зроблені з бронзи; пуховики були покриті найтоншим пурпуром. Золоті і срібні світильники тонкого виробу, звисаючи з стелі, не тільки освітлювали трикліній, а й розливали аромат, який п’янив і немов заколисував.

Біля стіни стояли три бронзові посудні буфети, майстерно і тонко оздоблені виноградними пагінцями з листям, а всередині красувався срібний посуд різноманітних форм і розмірів. Між буфетами містилися вкриті пурпуром бронзові табурети. На вільних між меблями місцях уздовж стін стояли дванадцять бронзових статуй ефіопів, розкішно прикрашених намистом, самоцвітами; вони тримали в руках бронзові канделябри, що доповнювали загальне освітлення всього триклінія.

Недбало спершись ліктями на пурпурові подушки, розвалилися на ложах Катіліна, Куріон, Луцій Бестія — завзятий юнак, який став пізніше народним трибуном, — і Гай Антоній, юний патрицій, апатичний і обтяжений боргами, який став спільником Катіліни у змові 63 року, а потім товаришем Цицерона по консульству. Завдяки енергії Цицерона Гай Антоній того ж року знищив свого колишнього спільника — Катіліну. Тут лежав ще зовсім молодий, але по самі вуха погрузлий у боргах і неспроможний їх оплатити Луцій Кальпурній Пісон Цесоній. Він не зміг урятувати Катіліну під час змови 63 року, зате був обраний долею помститися за нього 64 року, коли, ставши консулом, зумів домогтися вигнання Цицерона з Риму.

Біля Пісона на другому ложі, що було середнім, а тому почесним, лежав юнак, якому ледве сповнилося двадцять років. Нарум’янене обличчя, напахчене і завите волосся підкреслювали його женоподібну вроду. Очі його були вже згаслі, щоки — зів’ялі, а голос завжди хрипкий і п’яний. Це був Авл Габіній Ніпот, найближчий друг Катіліни; пізніше, 64 року, він теж став консулом і разом з Пісо-ном настирливо домагався вигнання Цицерона.