Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Раби-каппадокійці підняли носилки і пішли. Попереду виступав раб, який виконував обов’язки форейтора. Позаду йшло ще шестеро рабів, які складали її почет.

Залишивши юрбу поклонників, Валерія полегшено зітхнула, накинула на обличчя вуаль і нудьгуючи почала дивитися навколо — на мохрий брук і на похмуре сіре небо.

Спартак разом з Кріксом, як ми вже сказали, був позаду натовпу і впізнав у вродливій жінці, що сиділа в носилках, господиню своєї сестри. Він відчув ніби легке хвилювання і, торкнувши свого товариша ліктем, стиха сказав:

— Глянь!.. Це Валерія, дружина Сулли!

— Присягаюся священною дібровою Арелати, я сказав би, що вона прекрасна, як сама Венера!

У цей час носилки з дружиною щасливого екс-диктатора проносили повз обох гладіаторів, і погляд Валерії, що із-за дверцят носилок неуважно блукав навколо, випадково зупинився на Спартакові.

Мов несподіваний поштовх вивів матрону із задуми. Обличчя її злегка зашарілось, і, пильно дивлячись на гладіатора чорними сяючими очима, вона навіть трохи висунула голову з-за завісок, щоб бачити його і після того, як носилки проминули гладіаторів.

— От так штука! — здивувався Крікс. Він добре помітив ці безсумнівні ознаки прихильності знатної дами до свого щасливого товариша. — Любий мій Спартак, богиня Фортуна, ця примхлива і підла баба, щойно схопила тебе за чуба, або, краще сказати, ти сам упіймав за косу зрадливу богиню! Тож тримай її міцно, мій друже. Тримай так, щоб вона залишила що-небудь у твоїх руках, коли захоче втекти від тебе.

А Спартак стояв схвильований і блідий. Поки товариш кепкував з нього, він трохи опанував себе і, намагаючись безтурботно всміхатися, відповів:

— Та замовкни нарешті, дурисвіте! З чого це тобі приверзлася Фортуна і чуб? Присягаюсь палицею Геркулеса — ти сліпий, мов андабат.

І, щоб покінчити з цією неприємною для нього розмовою, колишній гладіатор підійшов до Луція Сергія Катіліни й стиха запитав його:

— Приходити сьогодні ввечері в твій дім, Катіліно? Той обернувся і відповів:

— Так, неодмінно. Але що ж казати про вечір, коли вже ніч?

Спартак уклонився патрицію і, відходячи, промовив:

— Гаразд, трохи згодом.

Підійшовши до Крікса, він тихо, але палко щось йому сказав. Крікс кілька разів схвально хитнув головою, і вони мовчки пішли через Форум до Священної вулиці.

— Присягаюсь Плутоном!.. Я загубив ту нитку, що досі вела мене в заплутаний лабіринт твоєї душі, — сказав Бестія. Він бачив, як Катіліна запросто розмовляв з гладіатором.

— А що, власне, сталося? — з удаваною наївністю спитав Катіліна.

— Римський патрицій удостоює своєю дружбою негідну і мерзенну породу гладіаторів!

— Ах, який скандал! — саркастично посміхаючись, сказав патрицій. — Який жах!

І, не чекаючи відповіді, додав уже іншим тоном:

— Я чекаю на вас, коли стемніє, в моєму домі: повечеряємо, розважимось і... поговоримо про важливі справи.

У цей час Спартак і Крікс, проходячи Священною вулицею до Палатіна, раптом зіткнулися з пишно одягненою молодою жінкою незвичайної вроди. В супроводі рабині середніх літ і раба-педіссека вона йшла звідти, куди простували гладіатори.

Врода цієї жінки, її руде волосся, біле обличчя і великі очі кольору зеленкуватої морської води були такі незвичайні, а її поява така несподівана, що Крікс остовпів. Він зупинився і, дивлячись на неї здивовано, промовив:

— Присягаюсь Гезом! Яке чудо краси!

Спартак, заглиблений у сумні думки, йшов з похнюпленою головою. Підвівши очі, він подивився на дівчину, яка не звертала уваги на захоплення Крікса і пильно дивилася на Спартака. Вона ніби впізнала в ньому знайомого, спинилась і звернулася по-грецьки до колишнього гладіатора:

— Хай благословлять тебе боги, Спартак!

— Щиро дякую, — відповів зніяковілий і вражений фракієць. — Дякую тобі, красуне, і хай ласкавою до тебе буде Венера Кнідська.

А дівчина, підійшовши до Спартака, півголосом проказала:

— Світло і воля, о доблесний Спартак!

Почувши такі слова, фракієць здригнувся, насупив брови і воднораз здивовано й недовірливо промовив:

— Не розумію, що означають твої жарти, красуне.

— Це не жарти, і ти даремно мене уникаєш. Це пароль пригноблених. Я — грекиня Евтібіда, колишня рабиня. Я теж належу до пригноблених.

Вона схопила величезну руку Спартака, потиснула її своєю малесенькою ніжною ручкою і мило та чарівно усміхнулася.

Гладіатор знову озирнувся і, вкрай здивований, прошепотів:

— Вона говорить серйозно. І знає наш секретний знак.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!