Слава ЗСУ!

Важко передати, яке враження справила промова Спартака, тим паче, що більшість гостей бачила в ньому насамперед низького раба. Одні дивувалися з його красномовства, другі — з його розумового розвитку, треті — з глибини його політичних думок, а загалом усі були надзвичайно задоволені його повагою до всемогутності римського імені. І їхнє задоволене самолюбство, яке так вправно полоскотав колишній гладіатор, вилилось у відкритих похвалах мужньому фракійцеві. Всі вони, і серед них перший Луцій Бестія, запропонували йому покрови-тельство і дружбу.

Довго ще обговорювали справу, висловлювали численні й різноманітні думки. Зрештою було вирішено відкласти справу до слушного часу: чекати від часу доброї поради, а від Фортуни — обставин, сприятливих для здійснення сміливих задумів.

Спартак запевнив, що Катіліна і його друзі можуть покластися на нього і на тих небагатьох гладіаторів (він постійно наголошував на слові «небагатьох» ), які йому вірили і поважали його. Потім він і Крікс випили з келиха дружби, який обходив коло і в який гості кидали пелюстки троянд з своїх вінків. Після цього всі намагалися затримати його на свято, що готувалося в сусідній кімнаті. Але Спартак попрощався з господарем та його друзями і разом з Кріксом вийшов з дому патриція.

Вийшовши на вулицю, вони пішли до будинку Сулли.

Не пройшли вони і чотирьох кроків, як Крікс промовив:

— Ти хоч поясниш мені...

— Мовчи, заради Геркулеса! — тихо перебив його Спартак. — Потім про все взнаєш...

Вони мовчки пройшли понад триста кроків. Перший заговорив рудіарій. Він обережно озирнувся і стиха сказав галлові:

— Там було надто багато людей. Не всі вони на нашому боці, і не всі були при своїй пам’яті. Тому й не слід було довірятися цим людям. Ти чув — для них з нашою змовою покінчено. Вона мусить щезнути, немов марення хворого мозку. Ти зараз повернешся в гладіаторську школу Акціана і зміниш наш умовний пароль і таємний знак при потискові рук. Паролем замість слів «світло і воля» будуть слова «вірність і перемога». Знаком віднині будуть не три короткі потиски руки, а три легкі натискування вказівним пальцем правої руки на долоню правої руки іншого.

І Спартак, узявши праву руку Крікса, тричі натиснув вказівним пальцем на його долоню, кажучи:

— Отак. Зрозумів?

— Зрозумів, — відповів Крікс.

— А тепер ije гай часу, йди і перекажи, щоб старший кожної п’ятірки попередив своїх гладіаторів. Хай усі знають, що наша змова була під загрозою викриття. Кожному, хто скаже колишній пароль і подасть колишній знак, треба говорити, що всі наші надії втрачено і тому ми зовсім відмовились од цієї безумної справи. Зустрінемося завтра вранці в школі Юлія Рабеція.

Спартак потиснув руку Кріксові і швидко пішов до будинку Сулли. Постукав. Воротар відчинив йому і провів до кімнатки сестри.

Мірца, яка вже заслужила прихильність своєї господині, тепер несла при ній важливу службу, завідуючи туалетом Валерії. Вона з тривогою чекала брата і, тільки-но він увійшов, кинулась йому на шию і вкрила його обличчя поцілунками.

Потім дівчина почала говорити братові, що не запросила б його завітати в такий пізній час, коли б не наказ Валерії. Вона розповіла, що Валерія часто і подовгу розмовляє з нею про Спартака, розпитує про нього, — словом, виявляє до нього більшу цікавість, ніж то личить такій знатній матроні по відношенню до рудіарія, колишнього гладіатора. Довідавшись, що він ще не мав ніякої роботи, вона наказала покликати його цього вечора, щоб запропонувати йому управління школою гладіаторів, яку Сулла нещодавно відкрив при своїй віллі у Кумах.

Важко передати вираз радості, що освітила обличчя Спартака при цих словах Мірци. Він то червонів, то бліднув, то зовсім горів, — напевно, якісь дивні думки приходили йому в голову, і він сильно струшував головою, ніби силкуючись їх відігнати.

— Якщо я погоджуся керувати цією невеликою гладіаторською школою, то чи вимагатиме Валерія, щоб я запродав себе в рабство знову, чи залишить мене вільним? — спитав він нарешті сестру.

— Про це вона нічого мені не сказала, — відповіла Мірца. — Але якщо судити з її прихильності до тебе, вона згодиться лишити тебе вільним.

— Отже, вона досить доброзичлива, ця Валерія?

— Настільки ж доброзичлива, наскільки вродлива!

— О, тоді її доброзичливість безмежна!

— Мені здається, що й ти до неї дуже прихильний?

— Я?.. Так, дуже, але моє ставлення до неї — це відданість і шаноба.

— Ну а тепер, — сказала Мірца, — дозволь мені піти і доповісти Валерії про твій прихід, щоб за її дозволом ввести тебе до неї.