Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Спартак, блідий, наче пароський мармур, з палаючими очима, звернутими на прекрасну матрону, стояв якийсь час мовчки, нерухомо. Він поринув у благоговійне споглядання, що народило в його душі невимовну бурю почувань, яких ще ніколи не відчував.

Так промайнуло кілька хвилин. Якби в цей час Валерія отямилася, вона могла б ясно почути, як уривчасто і бурхливо дихав рудіарій. Та раптом вона здригнулася, ніби хто її окликнув і сказав, що Спартак тут. Вона підвелася, повернула до фракійця обличчя, що відразу ж заша-рілось, і, задоволено зітхнувши, ніжно промовила:

— Ах!.. Це ти?..

Від її голосу обличчя Спартака спалахнуло; він ступив крок до Валерії, ворухнув розкритими устами, ніби хотів щось сказати, та не зміг сказати ані слова.

— Хай оберігають тебе боги, хоробрий Спартак! — про-, мовила Валерія з милою усмішкою, очевидно починаючи опановувати себе. — І... і... сідай, — вказала на стілець.

Тепер уже і Спартак опанував себе і відповів ще слабким і тремтячим голосом:

— Боги прихильні до мене більше, ніж я заслужив, божественна Валеріє. Вони виявляють до мене в цю мить найбільшу ласку, що тільки може припасти на долю смертного: вони дарують мені твоє заступництво.

— О, ти не тільки хоробрий, — з радісним блиском в очах сказала Валерія, — а ще й люб’язний.

Потім вона раптом спитала грецькою мовою:

— До того як попасти в полон, ти справді був одним з вождів твого народу?

— Так, я був вождем одного з наймогутніших фракійських племен у Родопських горах, — з аттичною вишуканістю відповів Спартак по-грецьки. — Я мав свій дім, численні гурти овець, биків і багаті пасовиська. Був багатий, могутній, щасливий і, повір, божественна Валеріє, був також люб’язний, справедливий, чесний і доброзичливий.

Він на мить зупинився і, хвилюючись, вів далі тремтячим голосом:

— І я не був варваром, не був жалюгідним і безталанним гладіатором!

Любов і жаль зворушила Валерію, і, глянувши на ру-діарія палаючими ніжністю й ласкою очима, вона сказала:

— Про тебе багато і часто розповідала мені твоя мила Мірца. Я знаю про твою надзвичайну хоробрість. А тепер, розмовляючи з тобою, я переконалася, що мізерним ти не був ніколи. А за освіченістю, чесністю і звичаями ти схожий скоріше на елліна, ніж на варвара.

Важко передати, яке враження справили на Спартака ці ласкаві слова. Він відчув, що його очі затуманилися слізьми, і уривчасто відповів:

— О, будь благословенна... за ці милосердні слова... наймилосердніша з жінок, і хай верховні боги... оберуть тебе з-поміж усіх смертних... зроблять тебе найщасливі-шою серед людей, бо ти гідна цього.

Валерія хвилювалася. Про це свідчив пристрасний блиск її очей і важке уривчасте дихання. А Спартак був сам не свій. Йому здавалося, що він марить.

Після слів Спартака запала довга мовчанка, лише чути було гаряче дихання матрони і фракійця. Потік однакових хвилювань, думок з’єднав майже без їх відома їхні серця і примусив обох мовчати в ніяковості.

Валерія перша спробувала визволитися з цього небезпечного мовчання.

— Чи не згодишся ти, — сказала вона, — взяти на себе управління шістдесятьма рабами, яких Сулла хоче зробити гладіаторами?

— Я готовий зробити все, чого ти забажаєш.

Валерія деякий час мовчки дивилася на Спартака, потім підвелась і, явно страждаючи, двічі пройшлася по кімнаті. Зупинилася біля рудіарія, довго мовчки на нього дивилась і потім ледве чутно промовила:

— Спартак, будь одвертий, скажи мені, що ти робив багато днів тому, сховавшись за колоною портика цього будинку?

Полум’ям спалахнуло бліде обличчя гладіатора. За хвилину, не розуміючи мовчання Спартака, Валерія ступила крок до нього і з ще більшою ніжністю спитала:

— Ну що ж... скажи мені... що ти робив?

Рудіарій упав до ніг Валерії і прошепотів:

— Присягаюсь, що я обожнював тебе, як можна обожнювати Венеру або Юнону...

— Ах!.. — задоволено зітхнула матрона. — То ти приходив, щоб побачити мене...

— Пробач... Прости мене...

— Встань же, Спартак, благородне серце, — тремтячи від хвилювання, сказала Валерія і міцно стиснула його руку.

— Ні, ні, тут, біля твоїх ніг... моє місце, о божественна Валеріє...

З цими словами він схопив край її туніки і почав пристрасно цілувати.

— Встань же, встань, не там місце, призначене для тебе, — шепотіла, вся тремтячи, жінка.

Спартак, укриваючи жагучими поцілунками її руки, встав і закохано дивився на неї, немов у маренні.

Розділ VI ЗАГРОЗИ, ІНТРИГИ І НЕБЕЗПЕКИ

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!