Слава ЗСУ!

— Скажи мені, нарешті, знаєш ти що-небудь чи ні? Чи знайшов ти кінець нитки до цього клубка? — допитувалася красуня-грекиня Евтібіда. Вона напівлежала на купі пурпурних м’яких подушок у кімнаті свого будинку на Священній вулиці, біля храму Януса Верхнього. Її співрозмовником був чоловік років п’ятдесяти, з безбородим жіночим обличчям, що все було пооране численними зморшками, погано прихованими під гримом білил і рум’ян. По одягу в ньому видно було комедіанта.

Не чекаючи його відповіді, вона швидко додала:

— Хочеш, щоб я тобі сказала свою думку про тебе, Ме-тробію? Я завжди цінувала тебе мало, а тепер і зовсім не вважаю тебе людиною.

— О, присягаюсь маскою Мома, мого покровителя! — заперечив актор скрипучим голосом. — Коли б ти, Евті-бідо, не була прекраснішою від Діани і спокусливішою від Кіпріди, то, даю слово честі Метробія, що вже тридцять років щиро дружить із самим Корнелієм Суллою, — я б розсердився! Коли б не ти так говорила зі мною, то, присягаюсь Геркулесом Переможцем, я пішов би звідси, побажавши тобі щасливої дороги до Стіксу!

— Ну, а що ж ти все-таки зробив? Що ти взнав про їхні наміри?

— Чекай... скажу... Я взнав багато — і нічого!

— Як це зрозуміти?

— Хвилину терпіння, поясню. Сподіваюсь, ти не сумніваєшся, що я — старий актор на мімічних ролях, протягом тридцяти років виконуючи жіночі ролі в народних виставах, навчився мистецтва спокушати людей. Особливо коли ці люди — варвари, темні раби або ще темніші гладіатори і коли для досягнення своєї мети я маю непереборну принаду — золото.

— Ось тому, що я не сумніваюсь у твоїй спритності, я й довірила тобі цю справу, але...

— Але, але зрозумій же, чарівна Евтібідо... Коли, моя спритність мала виявитися на викритті змови гладіаторів, то тобі доведеться перевірити мене в іншій справі. Змову гладіаторів викрити неможливо, бо ніякої змови нема.

— Не може бути!

— Саме так, люба дівчино.

— Однак два місяці тому я мала відомості, що гладіатори були в змові, організували таємне товариство. Вони мали свій пароль, таємні розпізнавальні знаки, символічні гімни і, очевидно, замишляли повстання, подібне до заколоту рабів у Сицилії.

— Ти справді вірила у можливість повстання гладіаторів?

— А чому ж ні? Хіба вони не вміють битись і вмирати?

— На цирковій арені...

— А якщо вони вміють битись і вмирати для розваги натовпу, то вони зможуть боротись і вмирати, щоб здобути волю.

— Е!.. Принаймні якщо ти знала, що це правда, що змова була... то, можу тебе запевнити, — тепер її вже нема.

— Ах!.. — з легеньким зітханням промовила красуня грекиня. — Я знаю причини цього!.. Вірніше, боюся, що вгадаю.

— Тим краще!.. А я не знаю і не хочу знати.

— Гладіатори змовились і виступили б, якби їх очолили римські патриції, вороги існуючих законів і Сенату.

— А через те, що між римськими патриціями, якими б безчесними вони не були, не знайшлося таких підлих, щоб стати на чолі гладіаторів, то...

— Проте такий момент був... Та досить уже про це. Скажи мені, Метробію...

— Ні, спочатку задовольни мою цікавість, — сказав комедіант, — як ти дізналася про змову гладіаторів?

— Від одного грека... мого земляка, теж гладіатора...

— Ти, Евтібідо, на землі маєш більшу владу, ніж Юпітер на небі. Однією ногою ти стоїш на Олімпі олігархів, другою — на болоті черні.

— Що ж, я роблю все можливе, щоб...

— Щоб досягти... чого?

— Щоб досягти влади! — крикнула Евтібіда і скочила на ноги. Її обличчя спотворила гримаса гніву, очі зловісно, дико блищали, вся постать виражала злобу, рішучість і непереборне завзяття, яких аж ніяк не можна було чекати від такої ніжної, граціозної дівчини. — Так, щоб досягти влади, стати багатою, могутньою, щоб мені заздрили... і, — додала вона тихіше, але ще з більшою люттю, — щоб мати змогу помститися!

Хоча Метробій звик до лицедійства на сцені, він просто оторопів перед спотвореним виглядом Евтібіди, а вона, оволодівши собою, раптом дзвінко розреготалась і сказала:

— А правда, я продекламувала б роль Медеї, коли й не так, як Галерія Емболарія, то все ж непогано? Ти остовпів, бідолашний Метробію, і хоч ти — старий, досвідчений комедіант, ти завжди виконуватимеш ролі жінок і дітей!

І Евтібіда знову щиро розреготалася, чим ще більше здивувала Метробія.

— Щоб досягти чого? — знову повторила грекиня. — Щоб досягти чого, старий ти йолопе? Щоб стати такою ж багатою, як Нікопола, коханка Сулли, як Флора, яка щиро закохана в Гнея Помпея. Він її покинув, і вона все ще його кохає, чого зі мною, присягаюсь Венерою, не станеться ніколи. Щоб стати багатою, дуже багатою, — розумієш, старий дурню? Щоб тішитися всіма радощами, всіма насолодами життя, після чого, як навчає божественний Епікур, немає вже нічого. Зрозуміло тобі, для чого я пускаю в хід засоби спокуси, якими тільки обдарувала мене природа? Саме для того, щоб стояти однією ногою на Олімпі, а другою попирати болото і,..