Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Але в болоті можна забруднитися...

— Нічого, потім можна помитися. Хіба в Римі мало лазень, дурню? Чи в моєму домі немає ванни?.. Але ж подумайте, о всевишні боги, хто це береться повчати мене?

Метробій підійшов до Евтібіди, взяв її руки і почав цілувати, кажучи:

— Коли ж я одержу нагороду від твого доброго серденька?

— Нагороду?.. Від доброго серденька? За що нагороду, старий сатире? — сказала Евтібіда, віднімаючи в нього руку і даючи йому ляпаса. — А ти дізнався, що замишляють гладіатори?

— Але ж, найпрекрасніша моя Евтібідо, — плаксиво і жалібно виправдувався старий, принижено стежачи за грекинею, що безупинно ходила по кімнаті. — Чи міг я дождатися про те, що не існує? Чи міг я, моє солодке коханнячко, чи міг?..

— Ну, гаразд, — відповіла вона, обернувшись і кинувши йому ласкавий погляд, супроводжуваний чарівною усмішкою. — Якщо ти хочеш заслужити мою прихильність і якщо хочеш, щоб я довела тобі мою вдячність...

— Наказуй, наказуй, божественна...

— Ти повинен і далі стежити, бо я не переконана в тому, що гладіатори зовсім облишили думку про повстання.

— Я стежитиму в Кумах, поїду в Капую...

— І насамперед, якщо хочеш щось розвідати, стеж за Спартаком.

Тільки Евтібіда вимовила це ім’я, як щоки її помітно почервоніли.

— О, щодо Спартака, то я й так уже з місяць за ним стежу, правда, не у твоїй справі, а у своїй власній... точніше, Сулли.

— Що?.. Що ти сказав? — швидко запитала грекиня, наступаючи на Метробія.

Той озирнувся, ніби з острахом, що його підслухають, потім поклав палець на губи і тихенько сказав Евтібіді:

— Я підозріваю, і це моя таємниця... Можливо, я помиляюсь і втручаюсь у справи Сулли... тому не скажу про це нікому в світі, поки не пересвідчуся в правильності своїх здогадок.

На обличчі Евтібіди з’явилася незрозуміла для нього тривога. \

— Але ж мені ти скажеш усе, мій любий Метробію? — спитала вона, беручи однією рукою руку комедіанта, а другою пестячи його обличчя. — Хіба ти можеш сумніватися в мені?.. Хіба ти\не знаєш з власного досвіду, яка я розсудлива і не схожаУа інших жінок? Хто ж, як не ти, стільки разів казав, що я могла б бути восьмим грецьким мудрецем? Присягаюся тобі Аполлоном Дельфійським, моїм покровителем, ніхто не взнає того, що ти мені довіриш. Ну-бо, говори, скажи твоїй Евтібіді, хороший мій Метробію. І моя вдячність буде безмежна.

З допомогою улесливих ласк, спокусливих поглядів і солодких усмішок вона швидко підкорила старого своїй волі.

— Та бачу, що від тебе не одчепишся, — сказав нарешті Метробій, — поки не задовольниш твоєї примхи. То знай же: я підозрюю і маю немало підстав підозрювати, що Спартак закоханий у Валерію, а вона — в нього.

— А!.. Присягаюсь смолоскипами пекельних ериній! — скрикнула дівчина, люто стиснувши кулаки і раптом пополотнівши..— Чи то ж можливо?

— Все наводить мене на цю думку, хоч певних доказів немає... Та пам’ятай же — нікому в світі про це ні півслова...

— Ах... он як! — говорила Евтібіда в задумі ніби сама до себе... — Звичайно, інакше й не могло бути... Тільки інша жінка... інша... інша!.. — крикнула вона в дикій нестямі. — Ось, ось хто перемагає вродою тебе, нещасну... безталанну... ось хто тебе переміг!

І, кажучи це, вона затулила обличчя руками і нестримно, гірко заридала.

Легко уявити, як здивували Метробія ці несподівані ридання і безладні слова, які так ясно все розкривали. Евтібіда, красуня Евтібіда, по якій зітхали найвидатніші і найбагатші патриції, яка сама ще ніколи нікого не кохала, палала любов’ю до хороброго і вродливого гладіатора. Звикши зневажати своїх численних знатних поклонників, вона сама нині була зневажена цим рудіарієм.

На похвалу Метробієві слід сказати, що він відчув глибоке співчуття до нещасної, підійшов до неї, почав заспокоювати і втішати:

— Та, може, це ще неправда... Може/я помилився... можливо, це мені тільки так здалося. /

— Ні, ти не помилився!.. Ні, це не фантазія... Це правда, я знаю, почуваю, — відповіла дівчина, втираючи очі краєм свого пурпурового плаща. /

А потім похмуро і твердо додала:

— Навпаки, добре, що я про це знаю... добре, що ти мені це відкрив...

— Тільки благаю... не зрадь мене...

— Не бійся, Метробію, не бійся. Навпаки, я тобі віддячу, а якщо ти допоможеш мені здійснити до кінця мій задум, ти побачиш, як може віддячити Евтібіда.

Трохи помовчавши, вона сказала знову, задихаючись від люті:

— Негайно їдь у Куми... зараз же... сьогодні ж... і стеж за кожним їхнім кроком, за кожним рухом, за кожним подихом... Здобудь мені який-небудь доказ, і ми помстимось одразу і за честь Сулли, і за моє жіноче самолюбство.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!