Слава ЗСУ!

— Спартак!.. Мій Спартак!.. — схвильовано промовила вона, підвівшись з ложа і ступивши кілька кроків йому назустріч. — Чи ти ще кохаєш мене?.. Чи кохаєш ти ще мене найбільше в світі?..

Спартак уже кілька днів перебував у полоні інших думок і почувань, тому зніяковів од цього несподіваного запитання. Тільки трохи згодом він відповів:

— Чому, Валеріє моя, ти лро це питаєш? Може, я тебе чим скривдив? Чи дав тобі привід сумніватися в моїй відданості тобі, в моїй ніжності, в моїй глибокій до тебе повазі?.. Ти замінила мені покійну матір, мою бідолашну дружину, яка загинула в рабстві під батогом наглядача. Адже для мене ти все на світі... Тобі присвячені всі мої думки і почуття серця...

5 Спартак і %

— Ах! — сказала Валерія, і її очі радісно заблищали. — Я завжди чекала саме такого кохання. 1 саме так ти мене кохаєш і завжди кохатимеш! Чи не правда?

— Правда!.. Завжди кохатиму!.. — тремтячим од хвилювання голосом відповів рудіарій і, ставши навколішки, почав стискати і вкривати поцілунками руки матрони. — Завжди я обожнюватиму тебе, Валеріє, мов богиню, якщо навіть... якщо навіть... — Він не міг продовжувати далі.

— Що з тобою?.. Що з тобою сталося? Спартак.., скажи... що сталося?.. — задихаючись, повторювала Валерія, притискуючи до свого серця його голову, цілуючи його чоло.

В цю хвилину почувся легенький стукіт у двері.

— Встань! — швидко сказала півголосом Валерія Спартакові, потім, наскільки змогла, звичайним тоном спитала: — Чого тобі, Мірцо?

— Приїхав Гортензій і питає тебе, — відповіла рабиня з-за дверей.

— Уже?! — сказала Валерія. І одразу додала: — Хай трошки зачекає... попроси його хвилинку зачекати.

— Добре.

Валерія прислухалась, як віддалялися кроки Мірци, трохи помовчала і. швиденько сказала Спартакові:

— Ну от... він уже прийшов... Тому я тебе так нетерпляче чекала... І саме тому питала тебе, чи готовий ти всім пожертвувати задля мене. Знай же, що він... Гортензій про все знає... знає, що я тебе кохаю і що ти кохаєш мене...

— Що ти кажеш?.. Звідки? — схвильовано скрикнув Спартак.

— Мовчи!.. Не знаю... Він мені про це говорив... і сказав, що прийде сьогодні ввечері... Тепер ти сховайся... сюди... в цю кімнату, — сказала Валерія, піднімаючи портьєру на дверях. — Невидимий, ти почуєш усе... і дізнаєшся, як може кохати Валерія.

Підштовхнувши рудіарія до суміжної кімнати, вона тихо додала:

— Хоч би що тут сталося — жодного слова, жодного руху, поки я тебе не покличу.

І вона опустила портьєру; потім, притискаючи руки до грудей, щоб затамувати биття серця, сіла на ложе. їй пощастило опанувати себе і тоді вже спокійно, невимушеним тоном покликала:

— Мірцо!

Дівчина з’явилася в дверях.

— Ти сказала Гортензію, що я сама у приймальні?

— Я виконала твій наказ.

— Добре, тепер запроси його сюди.

Знаменитий оратор, серйозний і насуплений, увійшов до приймальні сестри. Вже цілих півмісяця він не голив бороди, був одягнений у темну туніку і в тогу з темної шерсті.

— Здрастуй, любий Гортензію! — сказала Валерія.

— Здрастуй, сестро, — похмуро відповів він.

— Сідай і не гнівайся на мене, брате, а говори прямо й одверто.

— Не одне тільки горе звалилося на нас зі смертю нашого любого Сулли, а ще й друге, несподіване, незаслужене. Мені стало відомо, що ти, дочка моєї матері, знехтувала повагою до самої себе, до крові Мессали, до шлюбного ложа Сулли, вкрила себе ганьбою, вступивши у безсоромний зв’язок з якимсь мерзенним гладіатором. О Валеріє! Валеріє!.. Що ти наробила?

Спершись рукою й чолом на спинку крісла, він замовк у скорботній задумі.

— Слухай, Гортензію, ти обвинувачуєш мене в дуже тяжкому злочині. Перш ніж захищатись і щоб мати змогу захищатись, я питаю тебе, звідки походить це обвинувачення?

Гортензій підвів голову і, провівши долонею по лобі, поривчасто відповів:

— Із багатьох джерел... Через шість чи сім днів по смерті Сулли Хрізогон передав мені ось цей лист.

З цими словами Гортензій подав Валерії пожмаканий папірус. Вона розгорнула його і прочитала:

«ЛУЦІЮ КОРНЕЛІЮ СУЛЛІ, ІМПЕРАТОРУ, ДИКТАТОРУ, ЩАСЛИВОМУ ЕПАФРОДІТУ, ДРУЖНІЙ ПРИВІТ.

Віднині, замість звичайних слів: «Стережися собаки!», ти міг би написати над порогом свого дому: «Стережися гадюки!», вірніше, гадюк, бо не одна, а дві гадюки звили собі гніздо під твоєю покрівлею: Валерія і Спартак.

Не піддайся раптовому гніву: підстережи їх у час, коли співають перші півні, і ти побачиш, яке знущання чиниться над іменем, над шлюбним ложем найстрашнішої і наймо-гутнішої людини в світі.