Слава ЗСУ!

Цезар стояв нерухомо і слухав Спартака із співчуттям, змішаним з жалем.

— А потім що, благородний мрійнику? Що потім?

— А потім — царство права над силою, розуму над пристрастями, — відповів рудіарій, і на його палаючому обличчі, здавалось, відбивалися всі високі почуття, що у^ши в його грудях. — А потім рівність між людьми, братерство між народами, торжество добра між людьми.

— Бідолашний мрійнику! Ти віриш у можливість усього цього добра? — співчутливо і ледь глузливо сказав Цезар. — Бідолашний мрійнику!

Трохи помовчав, а потім вів далі:

— Вислухай тепер мене, Спартак, і зваж на ці слова, навіяні почуттям, яке ти в мені викликав. Це почуття значно сильніше, ніж ти можеш гадати, хоча Цезар рідко дарує свої почуття, а ще рідше — свою повагу. Справа, яку ти задумав, — більш ніж неможлива. Мета цієї справи і засоби для її здійснення, які є в твоєму розпорядженні, — все це химера.

Спартак жестом хотів його спинити, але Цезар вів далі: — Не перебивай мене, краще слухай. Я добра тобі зичу, тому й пішов тебе шукати. Ти, мабуть, і сам не думаєш, що твої двадцять тисяч гладіаторів примусять тремтіти Рим. Ти розраховуєш, що слово «свобода» привабить під твої знамена велику кількість рабів. Хай ця кількість досягне ста, ста п’ятдесяти тисяч. Припустімо, — чого ніколи не буде, — що під твоїм керівництвом вони будуть дисципліновані й битимуться якнайкраще, натхнені хоробрістю відчаю. Ну й що з того? Чи можеш ти надіятися, що вони подолають чотириста тисяч легіонерів, які перемогли царів Азії й Африки? Адже легіонери — громадяни і власники. Для них ви — позбавлені всякої власності — вороги їхньої власності. 1 вони завзято боронитимуть від вас своє добро. Ви битиметеся з відчаю, вони — з інстинкту самозахисту; ви — за права, вони — за свою власність, і можна не сумніватися, чия візьме... Переважаючи вас кількістю, вони в кожному місті, у кожній муніципії знайдуть спільників, а ви — ворогів. У їхньому розпорядженні будуть багатства громадської казни і ще більші багатства патриціїв, з ними авторитет римського імені, мудрість досвідчених полководців, інтереси всіх міст і громадян, численні кораблі республіки й допоміжні війська з усього світу. Твоєї мужності, твого великого розуму вистачить на те, щоб запровадити порядок, дисципліну в натовпі свавільних, диких варварів, уродженців різних країв, людей, не зв’язаних між собою єдиними славними традиціями, єдиними племінними зв’язками, людей, що не усвідомлюють кінцевої мети вашої боротьби. Все це я тільки припускаю, але й цього досягти неможливо. Я визнаю, що ти, обдарований такою енергією і розумом, можеш командувати військом. Але ти доб’єшся тільки того, що приховаєш вади твого війська, як приховують болячки на тілі, аби похитнути надію ворога на перемогу. Але, проявивши навіть чудеса мудрості й доблесті, чи зможеш ти домогтися перемоги?

— Ну й що ж! — з безтурботністю великої людини вигукнув Спартак. — Я зустріну славну смерть за справедливу справу, і кров, пролита нами, удобрить поле свободи, накладе нове тавро ганьби на чоло гнобителів, народить месників без ліку. Це найкраща спадщина, яку ми залишимо нащадкам, — приклад для наслідування.

— Яка велика самопожертва, але безплідна й непотрібна! — заперечив Цезар. — Тепер, коли я тобі показав, що засоби, які ти маєш у своєму розпорядженні, недостатні для досягнення мети, я доведу тобі, що й сама мета — це плід збудженої фантазії. Це недосяжна для людства мрія. Здалека вона здається близькою й живою, але чим швидше ти до неї линеш, тим більше вона од тебе віддаляється. І коли тобі здається, що ти її впіймав, вона зникає на твоїх очах. З того часу, коли людина покинула ліси і стала жити громадою, зникла свобода і виникло рабство. І навіть у нашій Римській республіці, заснованій на владі народу, — ти сам це бачиш — уся сила і влада тепер цілком затисну-ті в кулаці невеликої купки патриціїв, які владу над республікою зробили спадщиною для своїх нащадків. Хіба вільні ті чотириста тисяч римських громадян, які не мають ні хліба, ні постелі, ні плаща, щоб захиститися від зимової негоди?.. Вони — раби першого, хто захоче купити їхній голос; право голосу — єдина спадщина, єдине багатство цих злиденних «володарів світу». Тому «свобода» — це слово, позбавлене змісту, це струна, що завжди бринить у серці народу і часто допомагає саме тиранам, які вміють на ній грати. Ти бачиш, Спартак, я страждаю від зарозумілої пихи патриціїв. Я співчуваю горю і нещастю бідних плебеїв. Але бачу, що тільки на загибелі перших можна збудувати щастя других. Для того щоб знищити могутність касти олігархів, треба підлещуватися до пристрастей народу, але тримати його в шорах, залізною владною рукою керувати ним. А оскільки людина людині — вовк, оскільки людський рід розділений на вовків і ягнят, на шулік і голубів, то я вже зробив свій вибір і поставив собі завдання: захопити владу і поміняти долею обидві сторони, зробити гнобителів пригнобленими.