Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Виходить, що тебе, Цезарю, бентежать почуття, частково схожі на мої...

— Так! І я співчуваю гладіаторам і рабам, до них я завжди був милостивіший. Коли я влаштовував для народу видовища, то ніколи не дозволяв, щоб гладіатори по-звірячому вбивали один одного ради задоволення диких інстинктів плебсу. Але для здійснення мети, якої прагну, — якщо я тільки зумію досягти її, — мені потрібно значно більше хитрощів, ніж насильства. Спритності треба більше, ніж сили, сміливості і обережності водночас, як нерозлучних супутників на небезпечному шляху. Я почуваю, що мені призначето досягти великої височини, я хочу її досягти і досягну. І мені вигідно використати сили, які трапляються на моєму шляху, подібно до ріки, що приймає у своє лоно всі сусідні потоки, і потім, бурхлива й зміцніла, вливається в море. Тому я і звертаюся, Спартак, до тебе, як до могутньої людини, народженої для великих справ. Чи не згодишся ти покинути божевільну думку про неможливе повстання і замість того стати помічником і супутником Цезаря? Мною керує моя зірка — Венера, моя праматір, яка веде мене по шляху життя і пророкує високу долю. Рано чи пізно я управлятиму якою-небудь провінцією і командуватиму легіонами, буду перемагати, здобувати тріумфи, стану консулом, трощитиму трони, підко-рюватиму народи і завойовуватиму держави...

Цезар був надзвичайно збуджений. Його обличчя, опромінене блиском сяючих очей, схвильований голос і рішучий тон, повний глибокого переконання, надавали всій його постаті такої величності й владності, що на якусь мить зачарували Спартака.

Цезар на хвилину спинився і Спартак, звільнившись од впливу красномовства свого співрозмовника, спитав суворим глибоким голосом:

— А потім?

В очах Цезаря спалахнула блискавка, обличчя його зблідло від хвилювання, і він тремтячим, але рішучим голосом відповів:

— А потім... влада над усім світом!

Настало коротке мовчання.

— Тож облиш цю справу, — через кілька хвилин уже спокійно сказав Цезар. — Вона в самому зародку приречена на загибель. Метробій про все повідомить консулів.. Переконай своїх товаришів по нещастю перетерпіти все, щоб у них лишилась хоч яка-небудь надія здобути права законним шляхом, а не зі зброєю в руках. Будь моїм другом, іди за мною в походах; ти будеш командувати хоробрими бійцями і тоді зможеш блискуче виявити незвичайні здібності, даровані тобі природою.

— Це неможливо! Неможливо!.. — заперечив Спартак. — Від усього серця дякую тобі, Юлію, за оцінку, що ти мені

дав, і за великодушну пропозицію. Але я повинен іти шляхом, указаним мені долею, і не можу й не бажаю кидати моїх братів по рабству. Якщо боги на Олімпі управляють долею людей, якщо там, нагорі, ще існує справедливість, — бо на землі її немає, — то наша справа не загине. Якщо ж і боги і люди битимуться проти мене, то я, як той Аякс, зумію мужньо і спокійно загинути, але не скорюся.

Цезар знову відчув захоплення цією мужньою людиною. Взявши руку Спартака, він міцно потиснув її і сказав:

— Хай буде так. Якщо ти такий безстрашний, я провіщаю тобі щасливу долю, бо знаю, наскільки сміливість допомагає уникати невдач. Щастя у всіх справах відіграє велику роль, а у воєнних справах змінює своє обличчя дуже швидко. Цього вечора твоя справа близька до повної поразки, та досить втрутитися щасливій долі, і завтра твоя справа може стати зовсім близькою до успіху, до перемоги. А тепер поспішай до Капуї. Я не можу і не повинен перешкодити Метробію йти до консулів, щоб розкрити вашу змову. Ти ж постарайся, якщо фортуна на твоєму боці, попасти до Капуї раніше від гінців Сенату... Прощай.

— Хай сприяють тобі боги, Гай Юлій... і... прощай.

Понтифік і рудіарій потиснули один одному руки і

мовчки спустилися безлюдною вулицею до таверни Венери Лібітіни. Цезар розплатився за вино і в супроводі свого раба пішов додому.

Спартак, скликавши своїх товаришів, з гарячковою поспішністю почав давати всім накази: Кріксові — знищити всі сліди змови серед гладіаторів Рима; Арторіксові — мчати в Равенну до Граніка, а сам він з Еномаєм, осідлавши двох найміцніших коней і взявши з собою з скарбниці Спілки пригноблених п’ять талантів, щоб мати змогу купити в дорозі свіжих коней, щодуху помчали через Ка-пенську браму до Капуї.

Цезар, дійшовши додому, дізнався, що Метробій від кількох келихів фалернського вина загорівся ще палкішою любов’ю до вітчизни. Він дуже стурбувався тривалою відсутністю Цезаря і тому прямісінько, як він казав, а за словами воротаря — зигзагами — пішов до консула рятувати республіку.

Цезар довго стояв у глибокій задумі. Потім сказав сам собі:

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!