Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Це були Спартак і Еномай. Виїхавши з Рима вночі з 15 на 16 лютого, вони мчали кар’єром, на кожній станції міняючи коней, і швидко доїхали до Свесси-Помеції. Але тут їх наздогнав декуріон, який з десятьма воїнами мчав до Капуї, щоб попередити префекта про близьке повстання. Тому гладіатори мусили відмовитися не тільки од заміни коней, а змушені були час од часу збочувати з Ап-пієвого шляху і їхати сусідніми путівцями.

І все ж їм пощастило купити двох коней в одного колона. Ціною надлюдських зусиль, інколи їдучи навпростець, особливо на поворотах Аппієвого шляху, вони спромоглися потрапити на дорогу, що вела з Ателли в Капую. Вони гадали, що вже на цілу годину випередили гінців Сенату, а це означало б перемогу і повний успіх справи. Та ось на відстані семи миль од Капуї зовсім знесилений кінь Спартака раптом упав, тягнучи за собою і вершника; при цьому Спартак, намагаючись утримати бідолашну тварину, вивихнув руку.

Фізичний біль, який відчув Спартак, викликав лише легку гримасу на його зблідлому обличчі; але то було ніщо, порівнюючи з душевною мукою. Непередбачене нещастя кинуло його у відчай. Він сподівався дістатися до школи Лентула Батіата на півгодини раніше від своїх ворогів, а тепер мав прибути після них і побачити руїни тієї будови, яку так уперто і любовно споруджував протягом п’яти років.

Схопившись на ноги, Спартак зітхнув так, наче рикнув смертельно поранений лев, і розпачливо вигукнув:

— О, присягаюсь Еребом!.. Усе загинуло!..

Еномай дбайливо обмацав товариша і, переконавшись, що нічого небезпечного з ним не скоїлося, сказав:

— Що ти кажеш? Чому все загинуло, коли наші руки не в кайданах та ще й озброєні мечами?

Спартак трохи помовчав, потім, подивившись на коня Еномая, сказав:

— Сім миль... Нам лишилося проїхати тільки сім миль, і ми — хай будуть прокляті ворожі для нас боги! — повинні відмовитись од надії прибути вчасно!.. Ах, коли б твій кінь зміг провезти нас іще хоч три або чотири милі, то решту ми швидко пройшли б пішки. Адже ми випередили наших ворогів на цілу годину, та, крім того, їм потрібно щонайменше годину після приїзду гінців, щоб поламати наші плани.

— Думка твоя слушна, — відповів германець і поглянув на свого коня. — Але чи зможе ця бідолашна тварина везти нас обох, та ще й риссю, хоча б зо дві милі?

Глянувши на коня, гладіатори переконалися, що це неможливо. Кінь задихався, від нього йшла пара, боки гарячково здіймались. Було очевидно, що й цей кінь закінчив би тим, чим і перший. Тому після короткої наради вони вирішили покинути коней і пішки поспішати до Капуї.

З яким завзяттям, з якою гарячковою тривогою і впертістю ці двоє змучених, знесилених, уже кілька днів голодних чоловіків вирушили в дорогу до Капуї! Вони йшли мовчки, похмурі і бліді, збурені, вкриті потом, і так швидко, що менш ніж за півтори години були біля міської брами.

Тут вони зупинилися, щоб перевести дух і трохи заспокоїтись, аби не викликати підозри у сторожі. Спартак найбільше боявся того, що вона вже могла дістати наказ стежити за всіма, хто входить до міста, і арештовувати підозрілих людей.

Знову рушили вперед. В обох гарячково билися серця, з лоба котився холодний піт, викликаний невимовною тривогою.

Коли дійшли до брами, серце Спартака, безтрепетне перед лицем найстрашніших небезпек, перед самою смертю, билося з такою силою, що він боявся, коли б воно не розірвалося.

Двоє вартових спали, простягтись на дерев’яних лавах, троє були захоплені грою в кості, а двоє інших балакали, висміюючи перехожих, що входили до міста і виходили з нього.

Якійсь бідній старій селянці, що несла в невеличких кошиках кілька кавалків м’якого сиру, один з легіонерів глузливо гукнув:

— Рано ти йдеш на ринок, стара чаклунко!

— Хай оберігають вас боги! — смиренно відповіла старенька, продовжуючи йти далі.

— Поглянь лишень на неї і скажи, — вигукнув насмішкувато другий легіонер, — чи не схожа вона на Атро-пос, найстаршу і найбридкішу з трьох Парок?..

— А її обличчя чи не нагадує тобі папірус, що зжолобився від вогню?

— Я й за двадцять сестерцій не взяв би в рот її свіжого сиру!

Цієї миті Спартак і Еномай з трепетом у серці, обидва зблідлі, стараючись вдаватися меншими на зріст, проходили браму. Один з вартових сказав:

— А ось і почесний конвой Парки!..

— Присягаюсь Юпітером Державцем, ці двоє брудних і жалюгідних волоцюг-гладіаторів ніби справді виринули зі Стіксу!

Спартак і Еномай уже минули першу арку брами, де на особливих ланцюгах висіли спускні ґрати, пройшли прохід, від якого підіймалися сходи на вал і до сторожових приміщень. Вони вже входили під другу арку, що, власне, і була воротами до міста, як раптом назустріч їм з міста з’явився центуріон у супроводі тридцяти воїнів у повному озброєнні — в шоломах, панцирах, зі щитами, списами, мечами і дротиками. Центуріон тримав у руці жезл — ознаку свого звання. Увійшовши під арку воріт, він вигукнув слова команди:

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!