Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— До зброї!

Вартові легіонери розгублено й поспішно скочили і з швидкістю, якої від них, здавалося, не можна було чекати, вишикувалися в бойову шеренгу!

Спартак і Еномай, зупинившись за знаком центуріона, ступили кілька кроків назад, обмінявшись бистрими поглядами. їхні серця заніміли в розпачі. Рудіарій устиг стримати руку германця, який уже схопився за меч.

— Хіба ж так вартують, негідники? — суворо спитав центуріон у принишклих воїнів. — Отак ви сторожуєте, ледарі?

Він ударив жезлом легіонера, який не встиг вчасно стати до строю, бо щойно спав.

— А ти, Лівію, — звернувся він до старшого, що стояв на лівому фланзі ряду, — ти дуже погано виконуєш свої обов’язки і не пильнуєш дисципліни. Я позбавлю тебе звання старшого цієї варти, тепер будеш виконувати накази Луція Медінія — командира цього загону. Я привів його, щоб збільшити охорону цих воріт. Гладіатори загрожують повстанням, — додав центуріон. — Як кажуть гінці Сенату, воно може стати дуже небезпечним. Тому опустіть ґрати, замкніть ворота і будьте на сторожі, як на війні, та розставте вартових.

Поки новий начальник варти шикував у дві шеренги своїх двадцять чотирьох воїнів, центуріон повернувся до Спартака й Еномая і різко запитав їх:

Ви — гладіатори?

— Гладіатори, — твердо відповів Спартак, ледве тамуючи подих.

— Із школи Лентула, звичайно?

— Ти помиляєшся, доблесний Попілію, — заперечив Спартак, і в його очах спалахнула надія. Він збагнув, що не все ще втрачено. — Ти помиляєшся, ми служимо префектові Меттію Лібеону.

— Ти мене знаєш?

— Я бачив тебе багато разів у домі нашого господаря.

— Справді, — сказав Попілій, вдивляючись в обох гладіаторів. У сутінках вечора він міг розгледіти тільки їхні велетенські постаті, та не міг розрізнити обличчя, — справді, мені здається...

— Ми, двоє германців, служимо при благородній Лелії Доміції, дружині Меттія, завжди супроводжуємо її ноші.

За чотири роки життя в Капуї Спартак залучив до Спілки пригноблених і тих небагатьох гладіаторів, які були власністю патриціанських сімей. Він добре знав двох гладіаторів префекта Меттія Лібеонд — германців велетенського зросту, а через них довідався про порядки і звичаї того дому. Легко уявити, з якою радістю, користуючись темрявою, вдався він до цих хитрощів, що давали можливість урятуватися, в той час як уся справа була під загрозою провалу.

— Правильно! — сказав центуріон. — Ти кажеш правду!.. Тепер я вас упізнаю...

— Навіть... уяви собі, я пригадую, що зустрів тебе одного разу вночі при вході до будинку трибуна Тіта Серві-ліана, куди ми вдвох супроводжували Доміцію. Та ті таємничі нічні прогулянки нашої господині траплялися так часто, що...

— Замовкни ти, ради твоїх ^варварських богів, брудний кімвре! — крикнув Попілій. Йому дуже не сподобалося, що в присутності легіонерів так говорилося про всім відому далеко не бездоганну поведінку дружини префекта.

Гладіатори полегшено зітхнули, а центуріон ще спитав:

— А звідки ви йдете тепер?

Спартак на якусь мить завагався, а потім невинним тоном відповів:

— З куманської вілли нашого господаря, куди ми перевозили дорогоцінний посуд.

Центуріон трохи подумав і раптом спитав гладіаторів:

— А ви нічого не знаєте про повстання, підготовлене в школі Лентула Батіата?

— А звідки ж нам про це знати? — простодушно відповів Спартак тоном людини, якій неприємно говорити про речі, для неї незрозумілі. — Коли б ці баламути, учні Лентула, зважилися на якесь безглуздя, то з нами вони б не стали про це говорити, адже вони заздрять нашому щастю. Нам непогано живеться у нашого доброго господаря.

Все це було правдоподібним, і слова Спартака здавалися такими природними, що переконали центуріона. Однак він вважав за потрібне додати:

— Хоч я і не вірю в повстання гладіаторів, але мушу вжити всіх застережних заходів. А тому наказую вам віддати мечі.;. Як би хороше ви не говорили про шановного

Меттія* та все ж ви підле гладіаторське поріддя і на все здатні... Давайте-но сюди ваші мечі!..

При цьому наказі запальний, необачний Еномай мало не звів усе нанівець.

Рука германця вже рвонулася до пояса, коли Спартак, узявши його меч за лезо правою рукою і водночас лівою рукою видобувши свій, з поштивим поклоном подав обидва мечі центуріонові. І, щоб перешкодити германцеві висловити свій гнів, швидко промовив:

— Недобре ти робиш, Попілію, що сумніваєшся в нас, і навряд чи наш господар, префект, подякує тобі за це недовір’я. Та ось тобі наші мечі і дозволь тепер нам повернутися до будинку Меттія.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!