Слава ЗСУ!

Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він воював проти римлян, коли ті вдерлися до його вітчизни. Попав у полон. Завдяки силі і хоробрості його взяли до одного з римських легіонів. У війнах Риму проти Мітрі-дата та його спільників Спартак виявив таку хоробрість, що був призначений деканом, тобто начальником загону з десяти легіонерів, і відзначений почесною громадянською нагородою — вінком з дубового листя. Та коли римляни знову почали воювати проти фракійців, Спартак дезертирував і в лавах своїх співвітчизників став воювати проти римлян. Поранений, він знову попав у полон, і тоді, замість належної йому смертної кари, його прирекли стати гладіатором і продали одному ланісті, в якого його пізніше купив-Акціан.

Минуло майже два роки відтоді, як Спартак став гладіатором. Він уже обійшов зі своїм першим ланістою мало не всі міста Італії, де брав участь більш ніж у сотні боїв, проте жодного разу не був тяжко поранений. Хоч які сильні й мужні були інші гладіатори, Спартак перемагав у всіх боях, здобувши собі гучну славу подвигами в амфі-театрах і цирках Італії.

Акціан купив Спартака за дуже високу ціну — дванадцять тисяч сестерцій — і володів ним уже понад півроку. Але він ще й разу не показував його в амфітеатрах Рима, може, тому, що дорожив ним як учителем фехтування, боротьби й гімнастики у власній школі, а може, й тому, що Спартак обійшовся надто дорого, щоб можна було рискувати його життям.

І от сьогодні вперше Акціан випустив Спартака на криваве змагання в римському цирку. Двісті двадцять тисяч сестерцій, щедро заплачених Суллою за сто гладіаторів, які мусили битися сьогодні, перевищували витрату на Спартака, навіть коли б його убили.

І все-таки Акціан, блідий, стривожений, спершись на грати темниці, напружено стежив за останніми хвилинами бою, бо уцілілі на арені гладіатори мали повертатися в його власність, крім тих, кому народ дарував життя. Якби хто-небудь уважно подивився на нього, то, мабуть, помітив би, як тривожно він ловив поглядом кожний рух, кожний завданий чи відбитий Спартаком удар.

— Сміливіше, сміливіше, самніти! — гукали тисячі глядачів, хто заклав гроші за самнітів.

— Бийте їх, рубайте цих трьох варварів! — підбадьорювали інші.

— Дай їм, Небуліане, бий їх, Кріксе, добивай, добивай, Порфирію! — вигукували глядачі, котрі мали в руках таблички з написаними на них іменами гладіаторів.

Лунали і не менш гучні викрики прихильників фракійців; у них лишалося вже мало надій на виграш, та все ж вони хапалися за останню соломинку, сподіваючись на перемогу Спартака. Спартак, іще не поранений, з цілим мечем і щитом, саме в цю мить проткнув наскрізь одного з семи самнітів.

Грім оплесків пролунав у цирку, а за ним послідували вигуки тисяч голосів:

— Сміливіше, Спартак! Браво, Спартак! Хай живе Спартак!

Два інші фракійці, що ще трималися разом з колишнім римським легіонером, були тяжко поранені: вони вже повільно і мляво завдавали ударів.

— Захищайте мені спину! — крикнув Спартак, блискавично розмахуючи коротким мечем, яким він мусив відбивати удари мечів усіх самнітів, що дружно нападали на нього. — Захищайте мені спину... ще хвилина... і ми переможемо.

Голос його уривався, груди поривчасто здіймались, по зблідлому обличчю скочувалися великі краплі поту, а в палючому погляді очей змішались воля до перемоги, гнів і відчай.

Ось упав другий самніт, поранений у живіт, з диким криком поповз по арені, проклинаючи все в муках страшної агонії. Тієї ж самої миті упав з розрубаним черепом один з двох фракійців, які захищали Спартака ззаду.

Цирк загудів од вигуків; очі глядачів стежили за найменшим рухом бійців. Луцій Сергій Катіліна, який заклався за фракійців, рвучко підвівся поруч Сулли. Затамувавши подих, він не бачив нічого, крім цієї кривавої битви, і так стежив за Спартаковим мечем, немов до цього меча була прив’язана нитка його власного існування.

Третій самніт, вражений Спартаком у сонну артерію, упав біля своїх мертвих товаришів тієї самої миті, коли від кількох ударів звалився без крику другий фракієць — остання підтримка Спартака.

Схожий на ревіння гук пробіг по всьому амфітеатру; потім запала така глибока і врочиста тиша, що було чути важке, уривчасте дихання гладіаторів. Напруження всіх глядачів було таке велике, що коли б від цієї битви залежала доля навіть самого Риму, то воно навряд чи могло б стати більшим.

У цій битві, що тривала понад годину, Спартак, завдяки своїй неймовірній спритності і вмінню фехтувати, дістав лише три легенькі рани. Тепер він лишився один проти чотирьох сильних противників, хоч і поранених, стікаючих кров’ю, але все ж страшних саме тим, що їх було четверо.