Слава ЗСУ!

Переляканий Меттій Лібеон, з блідим, перекошеним обличчям, пробелькотав перед Сенатом вимогу Спартака. Не менш, ніж префект, бліді й схвильовані сенатори розгублено дивилися один на одного, і жоден з них не насмілювався дати якусь пораду в такому небезпечному й важкому становищі.

Скориставшись цією нерішучістю і загальним мовчанням, воєнний трибун, сміливий і досвідчений у військовій справі, який командував чотирма когортами, вирядженими кілька місяців тому римським Сенатом для захисту Капуї, попросив дозволу викласти свою думку. В різких, але красномовних словах він, один серед усіх цих мужів не піддавшись паніці, доводив, що вимоги Спартака — це просто безпідставні загрози, розраховані на те, щоб посіяти серед громадян паніку, що на штурм міста з такими грізними укріпленнями не може зважитися військо, яке не має скорпіонів, таранів, катапульт, баліст і стінних кіс.

Але жах, що зледенив полохливі душі випещених ка-пуанських сенаторів, той самий жах, від якого першої хвилини їм ніби заціпило, тепер струсонув їх так, що вони враз підскочили, наче осою вжалені. Всі як один зарепетували, що трибун з’їхав з глузду, що менше й гірше озброєне гладіаторське військо взяло Нолу за дві години, що там були спалені всі будинки, а мешканці вирізані; що вони не бажають бути порубаними на шматки заради честолюбної примхи трибуна; що, мовляв, обачніше буде вислати з міста ці п’ять тисяч гладіаторів, аби надалі уникнути постійної небезпеки повстання і... і ще безліч подібних доказів. До цього приєдналися одностайні крики населення, яке зібралося на майдані і вимагало, щоб сенатори здалися на вимогу Спартака і врятували місто. Тоді Меттій Лібеон поставив на голосування висунуту багатьма сенаторами пропозицію пристати на умови Спартака. Її було прийнято майже одноголосно.

Таким чином п’ять тисяч гладіаторів, замкнених у школі Лентула, вийшли з міста і приєдналися до Спарта-кового війська, що стояло табором на схилі сусідньої гори Тіфати. Товариші радісно зустріли звільнених гладіаторів, які були негайно повністю озброєні й утворили третій легіон під командуванням Борторікса, а префектом кінноти став Брезовір.

Після цього Спартак спішно повернувся до табору під Нолою, де протягом місяця сам старанно навчав новий легіон воєнних дій. У цей час до нього дійшла звістка, що Варіній знову набирає військо для новою наступу проти нього. Спартак вирішив випередити Варінія: залишивши Крікса з двома легіонами в Нолі, він сам з легіоном Еномая перейшов Апенніни і несподівано підступив до Бовіана.

Варіній справді сповістив римський Сенат про нещасливий хід війни, яка віднині ставала настільки важкою, що для її закінчення було потрібно не менш як два легіони. Нагадуючи про свої колишні заслуги перед батьківщиною, чесний служака благав у Сенату милості, щоб на ньому — ветеранові стількох воєн — не залишали ганьби цих поразок, дали можливість йому довести війну до кінця і ‘змити з себе образу злої фортуни.

Сенат задовольнив справедливе прохання Варінія, вирядив до нього вісім когорт з чотирьох тисяч ветеранів і уповноважив набрати з марсів, самнітів та піценів ще шістнадцять когорт, щоб утворити з них два легіони для закінчення війни з гладіаторами.

Претор, для якого старшинство по службі й чину у війську мало незаперечну перевагу, призначив Лелія Коссінія квестором на місце загиблого Фурія, хоча мав значно розумніших і здібніших трибунів, ніж Коссіній. Доручивши йому командування вісьмома когортами, щойно присланими з Рима, Варіній наказав йому залишатися в Бовіані, щоб завадити Спартакові прорватися в Самній, а сам з двома тисячами бійців, уцілілих після розгрому в Кавдінському міжгір’ї, попрямував у країну марсів і піценів набирати рекрутів.

Коли Спартак підійшов до Бовіана і став викликати Коссінія на битву, той, виконуючи даний йому суворий наказ, залишився в місті. Він скаженів від того, що не має права кинутися на гладіатора, але твердо вирішив зносити образи й виклики.

Тоді Спартак зрозумів наміри Варінія і, вирішивши перешкодити йому набирати військо у Самнії та Піцені, залишив Еномая стояти табором під Бовіаном, а сам із загоном кінноти повернувся до Ноли.

Тут на нього чекали приємні новини. Першою і найприємнішою був прихід гладіатора Граніка з п’ятьма тисячами галлів, германців і фракійців зі шкіл Равенни. З цим підкріпленням гладіаторське військо, поділене на чотири легіони, зросло до двадцяти тисяч бійців, і Спартак відчув себе віднині непереможним. Другою новиною, не менш приємною, ніж перша, був приїзд до табору його сестри. < Спартак обняв Мірцу зі сльозами ніжності і вкрив її обличчя поцілунками. А дівчина в пориві любові ніжно цілувала обличчя, руки, одяг Спартака і, ридаючи, шептала: