Слава ЗСУ!

Весь палац від прапора на вежі до винного льоху ожив і зашумів.

А принц і принцеса нічого не чули. Вони дивилися один на одного і не могли надивитися. Принцеса забула, що нічого не їла вже ціле століття, та й принц не згадував про те, що у нього з ранку не було в роті макової росинки. Вони розмовляли цілих чотири години і не встигли сказати навіть половини того, що хотіли.

Але всі інші не були закохані і тому вмирали від голоду.

Нарешті старша фрейліна, якій хотілося їсти так само сильно, як і всім іншим, не витерпіла і доповіла принцесі, що сніданок готовий.

Принц подав руку своїй нареченій і повів її до їдальні. Принцеса була чудово одягнена і з задоволенням поглядала на себе в дзеркало, а закоханий принц, зрозуміло, ні слова не сказав їй про те, що фасон її сукні вийшов з моди принаймні сто років тому і що такі рукави і коміри не носять з часів його прапрабабусі.

Втім, і в старомодному платті вона була краща за всіх на світі.

Наречений з нареченою сіли за стіл. Найбільш знатні кавалери пропонували їм різні страви старовинної кухні. А скрипки і гобої грали для них чарівні, давно забуті пісні минулого століття.

Придворний поет щойно склав нову, хоча трохи старомодну пісеньку про прекрасну принцесу, яка сто років проспала в зачарованому лісі. Пісня дуже сподобалася тим, хто її чув, і з тих пір її стали співати всі від малого до великого – від кухарчуків до королів.

А хто не вмів співати пісні, той розповідав казку. Казка ця переходила з уст в уста і дійшла, нарешті, до нас з вами.