Слава ЗСУ!

- Я зрозумів все, що ви мені казали і що ви саме мали на увазі, - обережно почав він, не знаючи, як треба себе вести в подібних ситуаціях, вперше він не відчував певної своєї звишеності над співрозмовником, - і я згоден з цим, точніше, - він трохи запнувся, - приймаю це і буду цього дотримуватися. Можливо, тут треба попросити пробачення, але, якщо чесно, хоча я і розумію свою помилку, та все ж я робив це без поганої думки або аби зробити вам шкоду…

- Так, дійсно, - перебив його чоловік, - пробачення треба просити лише тоді, коли свідомо хотів зробити зло або зле, а потім розкаївся в цьому. Все інше - дурна гра слів, в яку грають більшість людей і якій все-таки треба час від часу підігравати, - він кинув погляд в бік, наче згадував щось, але швидко знову повернув його до Алдаріка, - але при цьому не сприймати це за правду. Але то вже таке, щось прийде з досвідом, а чомусь - і я навчу. Продовжуй. - Алдарік мовчки кивнув, радий тому, що його думки зівпали з думками чоловіка і тому продовжив вже зі спокійним розумом. - Суть мого питання в тому, що ніхто насправді не знає вашого імені - принаймна, члени Ордену казали мені, що те ім’я, яке записано в архівах, не справжнє ім’я, точніше - ті імена, які там написані - вигадані вами, з тих чи інакших обставин. - Алдарік склонив голову наче в пошані, і ледь утримався від того, аби не стати на коліно, як перед королем або якимось вельможею, - і якщо ви згодні прийняти мене на навчання, якщо ви згодні стати моїм вчителем, - голос всередині виспівував майже що ангельскі дифирамби, а сам Алдарік відчував себе так урочисто, наче був присутній на святі Єдиного, яке відбувається раз на 5 років і навіть Орден не може обійти це святкування стороню і так чи інакше вийти в люди. І навіть тоді Алдарік не відчував себе так урочисто, як зараз. Чоловік, здавалося йому, і сам відчував подібне, і він дійсно це відчував, і Алдарік навіть не здогадувався про те, як довго сам чоловік чекав цієї хвилини. Алдарік пересилив хвилювання і продовжив, - і якщо ви згодні навчити мене всьому, що треба, аби стати дійсним двічі міченим і передати мені свій досвід, я хотів би попрохати вас сказати мені те, що в усьому відомому світі знаєте лише ви - ваше ім’я, аби я міг звертатися до вас згідно ващому справжньому йменню, а не вигадкам, які записані в архівах Ордену. 

Чоловік задумливо потер бороду.

- Якщо чесно, на зараз ти просиш забагато, і не прийми це як образу. Тобі ще багато треба дізнатися і пройти, аби я зміг посвятити тебе в свою головну таємницю, - він хмикнув, наче згадав щось смішне і неприємне водночас, - повір, коли або якщо ти таки дізнаєшся моє справжне ім’я, ти зрозумієш, чому я видумав собі купу усіляких псевдонімів і навіть зараз ховаю своє справжнє йменування. Але все ж таки, зовсім без імені я залишатися не можу. З усіх моїх імен, які ти прочитав в архівах, яке тобі було найбільше до вподоби? - Алдарік сам не знав чому, але він був зовсім не здивований цієй відмові, хоча б здавалося - що такого особливого в імені, але з іншого боку - якщо він нікому на протязі сторіч свого життя його не повідомив, на це була причина та й, як він вже встиг зрозуміти - нє хєр лізти, туди, де твоє діло не лежить. Тому замість питань не к місцю, він напружив пам’ять, аби згадати усі імена, під якими чоловік так чи інакше згадувався в ахівах Ордену. Після хвилиного роздуму він згадав, наче, їх всі, і з усіх лише одне прийшлося йому до душі, хоча він про нього, про ім’я, ніколи не думав в такому сенсі - подобається воно йому чи ні. Все одно ж воно було несправжнє. Але зараз було інше діло.