Слава ЗСУ!

Спочатку Алдарік хотів послати його на хуй, настільки дурними та безсенсовими словами його здалась уся ота наче ж маячня, яку він почув. Єдине, що його втримало - це те, що він не раз, не два, та що там - постійно чув подібний світогляд під час його навчання в Ордені і читав думки, солідні думки, солідних людей, які звучали напрочуд логічно, які висказувалися в подібному дусі. Наприклад, коли Некінечна смерть почала забирати життя сотень тисяч людей 15-ь віків тому, коли трупів, згідно з навіть самими оптимістичними підрахунками, було більше, аніж живих, і повітря протягом років було просякнуте трупним смородом, де більше, де менше, навіть подібне, без сумнівів, страшне лихо, мало свої добрі наслідки. Принаймні, Алдарік за це читав - і те, що неабиякий розвиток отримала медицина, і те, що подібний, як здавалося тоді, кінець світу привів до того, що між багатьма королівствами зупинилися вікові чвари і що завдяки цьому як ніколи розквітла торгівля і так далі. Загалом - подібний пиздець через віка обернувся розквітом через купу силену причин. І лише те, що Алдарік знав про таке трактування певних кризових  подій в історії, які, згідно думки їх авторів, мали гарні наслідки за підсумком  - лише це зупинило Алдаріка від того, аби буквально послати чоловіка на хуй. Але все одно, навіть якщо те, що він наверз, і мало сенс, залишилося ще багато питань, які треба прояснити. 

- Так, я бачу, - мало що не з посмішкою відказав чоловік, - я бачу, що те, що я тобі сказав, м’яко кажучи, тобі незрозуміле, точніше так - воно неприйнятне. Але, якщо честно, - погляд чоловіка раптом набув жорсткості, а посмішка зникла, наче її здуло вітром, - я і не живу для того, аби, блять, тобі все розжовувати та дивитися за тим, аби тобі, хлопчику, було там все зрозуміло чи все узгоджувалося із твоєю сраною картинкою чудово-ідеального світу, який ти собі уявив в свої нерозумній макітрі, - така різка зміна тону присадила Алдаріка, наче йому на голову викатили відро холодної води. Він раптом з якоюсь нелюдською чіткістю усвідомив те, наскільки він ж сильно ставив на те, що чоловік ,якщо він його знайде, буде майже що не просити в нього і в інших людей, авжеж заочно, пробачення за те, в чому Алдарік його звинувачував вже довгі роки. Але дійсно - звідкіля він знав, що рухало чоловіком, і чому він рішив, що той відчуває вину, сором чи ще щось таке за те, в чому Алдарік би його звинувачував. Оцей крах ілюзій мов молотом опустився на Алдаріка так сильно, що, здавалося, йому треба було докласти сил, аби встояти. Чоловік чудово читав ці думки і зміни, які проходили в свідомості Алдаріка. І він вирішив дожимати,  - І я, блять, не збираюся тут в чомусь тебе переконувати чи возитися із твоїми сраними розовими баб’їми сопельками стосовно того, яку ти собі намалював ідеальну картину світу і наскільки кожен з живущих винний в тому, что реальність не відповідає твоїм сраним мрійкам і прочому подібному лайну, - здавалося, чоловік зараз смачно схаркне на підлогу на останніх словах, аби підкрипити, так би мовити, дією свої слова. Але не схаркнув, а продовжив далі, правда, вже м’якше. - Як я і казав тобі, я дам відповідь тобі на всі твої питання, але не всі з них ти почуєш зараз. Це - одне з них. Поки що - я сказав, що сказав, і тобі насправді потрібен час щоб не тільки обміркувати це все, але і набратися досвіду, аби просто мати змогу це все усвідомити. Так, ти двічі мічений, як і я, і тому розуму в тебе більше, аніж майже у всіх живучих на цьому світі, недивлячись на твій вік, але це, блять, не означає, що ти розумієш все, або навіть розумієш аби хоч щось правильно і бачиш його в правильному світлі. Тому - стули пельку і не бунтуй і не вийобуйся, коли не розумієш, що саме я кажу, переносячи дурість твого віку на типу дурість моїх слів. Ми зрозуміли один одного? - Алдаріку неначе вмазали ляпаса, але, і можливо - для когось це здасться дивним, йому це сподобалось. Не саме відчуття того, що тебе, по суті, добряче так присадили на землю, це було дійсно неприємне, але вперше за своє життя, хай і досить коротке, але все ж, вперше за нього Алдарік відчув що з ним не церемоняться і в якійсь мірі - не посіпаються перед ним. Ні, він в ніякому разі не міг сказати, що в Ордені з ним возились як з коштовністю - його виховували так же суворо, як і інших дітей, і навіть суворіше, але завжди, завжди! Алдарік відчував, що для цих людей він все ж був, є і завжди буде в інакшому, особливому статусі, вище за всіх інших, і тому він в якійсь мірі відчував їх нижче за себе, хоча ніякої пихи, наче ж, і не відчував. Але Алдаріка і його вчителів в Ордені і інших членів Ордена завжди розділяв певний водорозділ, стіна, навіть так - трон, на який він був посаджений, по суті, проти своєї волі, лише по, так би мовити, праву народження, і він нічого не міг зробити, аби подолати цю відстань між ним і іншими, принаймні - назараз. Але в даний момент, о так, в даний момент ні про який водорозділ, стіну, трон та все інше таке подібне, не могло бути і речі. Чоловік відносився до нього, так, як того насправді і заслуговував Алдарік - як до юнця, доброго юнця, гарного, напрочуд здібного, враховуючи його народження, якому, скоріше за все, суджені великі справи, але все ж таки - юнця, який ні біса не знає про цей світ, і наякому особливому почту, пієтиту чи тим паче - посіпанню тут місця нема від слова зовсім. Вперше за своє життя, Алдарік подумав про це вдруге, він відчув себе просто людиною, хай і такою особливою, якою він є, як і інші мічені, і тим паче двічі мічені, але все ж таки людиною, з якою розмовляють на рівних. Дивно солодке відчуття, навіть якщо до цього тебе не принижували, а навпаки, але все одно - так дійсно відучаваєш себе живим, відчуваєш, що щоб чогось досягти, треба ким-то дійсно бути і дійсно жити своє життя, а не просто “правильно” народитися. Алдарік відчував це солодко, солодко, хоча й водночас розумів, що більшість людей, які хочуть чогось досягти, але не хочуть нічого робити, його не зрозуміє. Але й грець з ними, не в них діло. Але треба було прояснити один момент.