Слава ЗСУ!

Промені сонця, пориваючись до хати, стрічали в хлопчині перепону. «От би висвітили мені його болячку» – спала вчителеві химерна думка. Та вона, з якогось дива, затужавіла в ньому, і здалося йому, що тіло хлопчика направду мовби прояснилося.

У кімнаті запала тиша – батьки хворої дитини чекали на його висновок.

А він, все ще розглядаючи дитину, водночас вишукував у пам\'яті трави, придатні для такого випадку. Хіба що заспокійливі годилися. Роздумував, яким із них віддати перевагу і не одразу збагнув, що збентежило його. Та за мить стало моторошно: його погляд пронизував тіло дитини й бачив усе до найдрібнішої кісточки, сплетіння нервів і кровоносних судин. Минуло кілька часу, доки він звик до незвичайного видива і зрозумів, що, власне, постать хлопчика насправді лишалася непроникною для погляду, – то перед його внутрішнім зором, десь у мозку, виникло зображення найменших подробиць тіла дитини. І, збентежений, він, гадаючи, що це видіння недовго стоятиме перед очима, поспіхом вивчав його. Адже з анатомічного атласу та різноманітних довідників, що вишикувались на етажерці, непогано знав будову внутрішніх органів, кістяка людини та їх паталогічні зміни. Якихось відхилень в організмові дитини йому не вдалося розгледіти. Нічого не варта, виходить, несподівана дивина.

Напруга поволі нишкла, тьмяніла картина тіла хлопчика перед внутрішнім зором. Та нараз похопився, що хвороба дитини не обов\'язково нервового походження, і засумнівався щодо шийно-грудної частини хребта малого. Потерпаючи, що не вдасться повернути «зображення», небувало зосередився, – і воно відновилося: чітке і ясне. Вдивлявся у сегменти хребта й таки помітив: у п\'ятому шийному хребці невеликий наріст, який ущемлював нитки нервів.

Від радісного почуття запаморочилось у голові. Видіння тіла хлопчика зійшло з уяви. Вчитель почувся втомленим, навіть виснаженим, та його підбурювало бажання зараз таки переконатися ще раз у своїй, щойно відкритій здатності. Намагаючись не виказати хвилювання, він запропонував батькові хлоп\'яти:

– Ну ж бо, Гнате Васильовичу, сядьте тепер ви на місце сина, хочу і вас подивитися.

Той спочатку відмагався, мовляв, годі й того, що через дитину турбують, але господар наполягав, – і він сів під вікном.

І ось тут для вчителя настала хвилина, яку порівняти хіба що з тим, коли після страшного бою, від пережитого напруження духу і нервів, усвідомлення, що вижив – відчував себе ледь не безтілесним, хоч злітай у піднебесся!

Сталося так само, як і з хлопчиком: до найменшої рисочки побачив будову тіла чоловіка навпроти себе. І прискіпливо, як першовідкривач, досліджував його. Найперше звернув увагу на густу тінь осколка у м\'якоті біля гомілкової кістки. Стосовно внутрішніх органів, усе, нібито, було гаразд, тільки от печінка... Неначе пухирці йшли по ній, видаючи порушення в роботі.

Вочевидь, голос його пролунав надто самовпевнено, коли дозволив чоловікові пересісти на своє місце. Заманулося оглянути заразом і його дружину, але гарячі струмені перейшли головою, усе схитнулося перед очима, і йому здалося, що от-от утратить свідомість.

Раптовий напад слабкості скоро минув, лишивши легке дзижчання у вухах, одначе не зважився випробовувати далі міру своїх сил.