Слава ЗСУ!

З очей Емми потекли сльози. Ліна обійняла подругу.

- Вона допомогла тобі звільнитися від твого чоловіка, - крізь сльози шепотіла Емма. – А ще вона…

- Хочеш, підемо до неї? – запитала Ліна.

- Та вона, навіть, слухати мене не стане.

- А раптом стане… Пішли…

- Пане мер, - з порогу промовив Гордон. – Це нісенітниці!

- Сідай, - зацікавлено промовив Фадєєв.

Юрист сів на стілець навпроти.

- Це просто смішно! – продовжив Гордон. – Вони збираються подавати на суд? Та їх засміють на суді! В нашій країні, Слава Богу, немає жодного закону про повернення родинної власності. У них немає жодного шансу!

- А як же заповіти? Якщо скласти їх разом майно якраз і має перейти цій…

- Ліні Висоцькій, - доповнив Гордон. – Ні. Історично, ці документи мають велике значення. Але юридичну силу вони давно втратили.

- Це добре, - заспокоївшись, промовив мер.

- Але на вашому місці, я би не був дуже грубим з цією спадкоємицею та тими студентами. Телебачення, радіо, газети… Ця Ліна зі своєю дурнуватою подругою вже скрізь. Кажуть, вони дають по десять інтерв’ю на день. А ще кажуть, вони… не дурні дівчата. У них розумні думки, хороші ідеї. Народ любить їх. Дивіться, щоб війна з ними не нашкодила вам на наступних виборах.

- Слухай, а де ти дістав цю інформацію? – зацікавлено запитав Остап у телефонну трубку.

- Ми перераховували державний бюджет за минулий рік. Я натрапив на цю інформацію і одразу згадав про твій суд. Може, ця інформація якось допоможе вам…

- Допоможе? – крикнув Остап. – Друже, та ти змінив весь хід судової справи. Я тобі дуже вдячний. А коли саме виділялися ці кошти?

- Рік назад, - відповів Андрій. – Зараз скажу точно… Липень, серпень… Одинадцять місяців назад…

- Сума не маленька, - усміхаючись, промовив Остап. – Але це зіграє на нашому боці.