Слава ЗСУ!

- Добре, радий, що допоміг, бувай, - промовив Андрій.

- Бувай.

Емма і Ліна зайшли у під’їзд. Біля квартири Нонни стояла невелика черга. Емма стала за якоюсь жінкою.

- Ти мовчазна, - промовила Ліна.

Емма нічого не відповіла.

- Хвилюєшся?

- Не знаю, що їй казати, як в очі дивитися, - промовила Емма. – Винувачу Руслана та Клаву за їх зраду, а сама – точно така зрадниця, як і вони. Не повірила подрузі, єдиній, яка намагалася бути зі мною щирою.

- Хочеш, я перша зайду, - запропонувала Ліна.

- Добре.

Квартира Нонни відчинилася і звідти вийшов чоловік.

- Добрий день, - ввічливо промовив він Еммі.

Емма, не пізнаючи його, проігнорувала привітання.

- А ви не пізнали мене? – ніяк не міг вгамуватися чоловік.

- Ні, - відповіла Емма.

- А я колись до вас у квартиру рвався, - посміхнувся чоловік. – Казав, що ворожка мене обдурила. І переплутав її квартиру з вашою! Пам’ятаєте?

- Пам’ятаю, - посміхнулась Емма. – А чого ж знову прийшли, якщо вона вас надурила?

- А вона мене не надурила. Все, що сказала, все збулося!

- Бачите, як вам тепер добре, - сумно посміхнулась Емма.

У Ліни задзвонив мобільний, і вона відійшла в сторону.

- Ліно, це Остап.

- Що сталося, Остапе?

- Я отримав таку інформацію! Аби ти лише знала!

- Яку інформацію? – не зрозуміла Ліна.

- Рік назад держава виділила гроші на реставрацію замку…

- Що?

- Так, з держбюджету було виділено гроші для реставрації замку в нашому місті, оскільки, ця будівля являється історичним надбанням нашої країни.

- Як я розумію, до замку ці гроші не дійшли, - посміхнулась Ліна.

- Як бачиш, - відповів Остап. – Стіни валяться, стеля обсипається… Але кого це цікавить? Через це і музей закрили два роки назад, бо знаходитись в замку небезпечно. Замок треба реставрувати і чим швидше, тим краще.