Слава ЗСУ!

- А скільки грошей виділено на реставрацію? – запитала Ліна.

- Два мільйони…

- Два міль… Нічого собі! Та за такі гроші можна було три замки побудувати!

- Можна було хоча б один довести до ладу, - промовив Остап. – Але ці гроші явно пішли до чиєїсь кишені.

- Ясно, мені все ясно, - зітхнула Ліна. – Що ти збираєшся робити?

- Я віддав це адвокатові мого батька. Він сказав, що сьогодні мер отримає наш позов.

- Добре. Якщо щось станеться, дзвони, - промовила Ліна.

- Бувай.

Ліна підійшла до Емми.

- Хто там дзвонив? – запитала Емма.

- Це Остап.

- Щось сталося?

- Потім розповім, тобі зараз не про те треба думати. Все моя черга.

Ліна віддала Еммі куртку і зайшла в квартиру ворожки. За весь цей час в квартирі нічого не змінилося. Окрім столика та двох стільців в кімнаті більше нічого не було.

- Графине! – радісно промовила Нонна. – Сідайте.

- Дякую, - промовила Ліна.

Нонна уважно подивилася Ліні в очі.

- Я прийшла подякувати, - промовила Ліна. – За твоє ворожіння. Воно дуже допомогло мені.

- Я рада, що ти правильно його зрозуміла.

- Я хотіла чимось відплатити тобі, бо минулого разу ти не взяла з мене грошей.

- Ні, - посміхнулась Нонна. – Мені не потрібні від тебе гроші.

- А що потрібно?

- А ти впевнена, що зможеш мені це віддати? – посміхнулась Нонна.

- Так, упевнена.

- Якщо не впевнена, то краще зараз встань та іди.

- Я упевнена, - повторила Ліна.

- Добре, - прошепотіла Нонна. – Я хочу камінець твого прапрадідуся.

- Камінець?

- Той, що висів у нього на шиї…

- У мене його немає.

- Але скоро буде…

Ліна встала зі стільця і попрямувала до виходу.