Слава ЗСУ!

Нонна дивилася їй вслід.

- Я сказала, що впевнена, - промовила біля порогу дівчина. – Я не змінила своєї думки. Як тільки в мене з’явиться цей камінець, я віддам його тобі. Я не відмовляюсь від своїх слів.

- Ти ж графиня, - промовила Нонна.

Ліна вийшла за двері.

Емма стояла біля стіни.

- Заходь, - промовила Ліна.

Емма повільно підійшла до дверей і постукала.

Двері самі відчинилися. Перед тим, як зайти, Емма іще раз обернулась і сумно подивилась на подругу.

- Іди, - прошепотіла Ліна.

Нонна сиділа біля вікна і, навіть, не глянула, хто зайшов.

Емма сіла на стілець і сумно опустила очі. Декілька хвилин панувала тиша.

- Пробач мені, - нарешті тихо промовила вона.

Нонна не повернулася.

- Я знаю, ти, мабуть, не хочеш слухати це все…

- Не хочу…

Емма знову опустила очі.

- Я принесла тобі сережку, - тихо промовила Емма. – Я знаю, ти любиш антикварні речі.

Нонна зацікавлено повернула очі. Емма поклала сережку на стіл.

- А другу я віддам тобі пізніше. Вона поки що в ремонті.

- Добре, - промовила Нонна.

- Ти знаєш, я так цінувала ці сережки… Бо це був подарунок від мого коханого. Я думала про своє життя: у мене було все. Улюблена робота, хороші подруги, люблячий наречений. А потім з’явилася ти, і все це враз зникло. Я думала, це ти винна, що все зникло. Я не знала, що ти лише відкрила мені очі, і показала, що, насправді, в мене нічого не було. Ні роботи, ні подруг, ні нареченого. Нічого. Я така… Одинока. Така нещаслива.

З очей Емми потекли сльози.

- За щастя треба платити! – промовила Нонна. – Потрібно щось втратити, щоб стати щасливою.

- Що втратити? – перепитала Емма. – У мене і так нічого немає.

- Ти можеш стати щасливою, але чи готова ти до того, щоб віддати за це щастя щось найцінніше в твоєму житті.