Слава ЗСУ!

- Неймовірно, - захоплено промовив директор. – Бачу, ви знайшли спеціальність собі до душі.

Олена знизала плечима.

- Я думаю, я могла би працювати за будь-якою спеціальністю. Головне, аби було бажання вчитися!

- Це точно. А над чим зараз працюєте?

- Намагаємося попрацювати над вашим театром, - посміхнулась Олена. – Якщо ви, звісно, не проти.

- Звісно, ні, - промовив директор. – Для мене це честь. До речі, у мене є брошура про історію цього театру. Може, вона вам допоможе?

- Із задоволенням попрацюємо над нею.

- Ходімо, я дам вам її.

Олена, Назар та директор піднялися на другий поверх.

- А в якому році збудовано цей театр? – запитала Олена.

- 1905 рік, - відповів директор. – Принаймні, так написано в брошурі.

- А що тут було раніше?

- Тут завжди був театр. Просто довгий час він не працював.

- А хіба зараз він працює? – понуро запитав Назар.

Директор посміхнувся.

- Я купив цей театр лише рік назад, - промовив він. – Я намагаюся зробити так, щоб він запрацював. Зараз добиваюся, щоб сюди провели хоча б один маршрут автобуса.

Директор зайшов в кабінет і вийняв зі своєї шухлядки маленьку брошурку.

- Ось, візьміть.

- Дякуємо, - промовила Олена.

- Ну що ж, працюйте, - посміхнувся директор. – Не буду вам заважати.

- А можна пройтися по театру?

- Будь-ласка. А що саме ви хочете тут досліджувати?

- Кожний міліметр! – посміхнулась Олена.

- Вам, Олено, з вашим талантом, думаю, це під силу.

Директор пішов. Олена і Назар попрямували вздовж коридору.

- Вам, Олено, з вашим талантом, - перекривив директора Назар, - думаю, це під силу. Ну ти й підлиза! – промовив він Олені.

- Я – не підлиза. Я просто ввічлива!

- Ввічлива? – засміявся Назар. – Ні, ти - справжнісінька підлиза!