Слава ЗСУ!

Вона підійшла до дверей і заглянула в будинок.

- Вибачте, - крикнула дівчина. – А є хазяїн в домі?

Відповіді не було.

Олена повільно ступила на поріг хати.

- Олена, не треба цього робити. Це вже стаття, - прошепотів з посмішкою Назар.

Дівчина зайшла в будинок. У коридорі біля кімнати стояв дідок.

- Пробачте, - зніяковіло промовила Олена, - що увірвалася у вашу оселю без запрошення. Але у нас виникла проблема. Ми студенти-археологи, працюємо у театрі. І нам треба десь переночувати. Якби ви були такі ласкаві, то може, пустили би нас до себе. У вас же багато кімнат… А ми би могли вам щось допомогти по господарству… Якщо ми вам, звичайно, не заважатимемо…

Дід нічого не відповів. Він зайшов у кімнату і залишив за собою відчиненими двері.

- Я так розумію, що ви не проти…

Олена обернулась до Назара. Той знизав плечима.

Дід сів на ліжко. Назар першим зайшов у кімнату і оглянув довкола. Хата ледь трималася. Скрізь на стінах були тріщини. Назар подивився на діда. Дід ніяк не реагував на присутність чужих людей в своєму домі.

Олена невпевнено ступила за поріг кімнати.

- Боже, Назаре, тримай мене! – крикнула Олена. – Я зараз упаду. Ми зараз провалимося!

- Олено, що з тобою? – схопивши за руку дівчину, не зрозумів Назар.

- Нічого, все добре, - побачивши зляканий погляд діда, прошепотіла Олена. – Мені просто треба сісти десь.

- Де тут можна сісти? – запитав діда стурбований Назар.

Дід показав рукою на двері, які вели в сусідню кімнату.

- Тільки не відпускай мене, - шепотіла Олена. – Добре?

- Та я тебе тримаю, не хвилюйся, - відповів Назар, нічого не розуміючи.

Олена сіла на диван в сусідній кімнаті і полегшено зітхнула.

- Треба буде ще звикнути до цієї підлоги, - промовила дівчина.