Слава ЗСУ!

- Ти всьому хочеш знайти наукове пояснення! – промовив Назар.

Він встав з ліжка і пройшовся по кімнаті. Цікаво, а де вхід у погріб? Має бути десь на підлозі.

Назар уважно обдивився підлогу. Але входу не було. Де ж можуть бути ці кляті дверцята?

Назар заглянув під обидва ліжка, але і там підлога була цілою.

- І в кухні теж немає, - згадуючи підлогу в кухні, промовив про себе Назар. – І в попередній кімнаті немає. Де ж вони можуть бути?

Назар вийшов на вулицю. Навколо було темно. Високі дерева затуляли, навіть, тьмяне світло місяця. Хлопець ввімкнув мобільний телефон і освітив ним подвір‘я. На подвір‘ї нічого дивного не було. Назар обійшов будинок. Але знову нічого…

- Де ж цей вхід? – знервовано промовив Назар.

Він обернувся і раптом…

Назар побачив, що з бокової сторони будинку є іще одні маленькі дверцята. Назар з палаючими від радості очима підійшов ближче і заглянув у маленькі віконця. Це була майстерня, звичайна майстерня, добудована до будинку.

- Ну звісно, вхід у погріб має бути саме там! – радісно промовив Назар, і щосили смикнув двері.

Але двері були зачинені. Назар смикнув ще раз. Та замок був заміцний. Назар дістав з кишені ключі від свого дому і спробував відкрити замок, але жоден ключ не підійшов. Як же відкрити цю дурну майстерню? Назар сів на сходи і задумався. В його голові вирували тисячі думок про те, де взяти ключі, або як примусити діда відкрити майстерню, чи може, ще раз поговорити з тією жінкою і спробувати щось вивідати у неї, а може, взагалі, краще тікати звідси, поки є час.

Був ранок. Олена вийшла на вулицю і сонно потягнулася.

- На роботу? – посміхнулась жінка, яка сиділа на сходах та перебирала квасолю.

- Так. На роботу. Доброго ранку, - промовила Олена, побачивши діда.

Назар уже давно встав і давно чекав Олену біля воріт.

- Привіт, Назаре! Я, навіть, не чула, коли ти встав! – здивувалась Олена.