Слава ЗСУ!

Назар нічого не відповів і мовчки вийшов за ворота.

Олена сиділа в гримерній театру і роздивлялась напис на стіні «1905 рік». Біля неї стояв директор, і натхненно пропонував свою допомогу. На столі біля дзеркала сидів Назар.

- І що ви бачите? – зацікавлено запитав директор.

- Я бачу, що це десь 56 рік, - промовила Олена.

- А може, варто викликати експерта, - запропонував директор.

- Який це експерт захоче безкоштовно працювати, ще й пішки пертись в таку далечінь? – засміялась Олена. – Я думаю, я не помиляюсь. Цю будівлю споруджено не раніше п’ятдесятих років.

- А як ви бачите? – здивувався директор.

- Я теж експерт, - посміхнулась Олена. – Просто в мене ще немає диплома. Я бачу по цеглі, по цементу. Цей будинок зовсім не старий.

- Неймовірно! – промовив директор. – Ви – талант.

- Вона, взагалі, в нас молодчина, - весело додав Назар.

Олена здивовано подивилась на Назара.

- Я приніс вам документи, - продовжив директор. – Ми колись знайшли їх в театрі.

- А можна забрати їх із собою?

- Звісно. Беріть. Працюйте, скільки треба. Повернете якось потім.

Олена і Назар вийшли на вулицю.

- Якщо в цих документах така саме брехня, як і брошурі, нам буде важкувато, - промовила Олена.

- Нічого, - спокійно промовив Назар. – Ти впораєшся! Ти ж у нас розумна.

- Розумна? – здивувалась Олена. – Назаре, що з тобою? То я у тебе молодчина, то розумна. Здається, ще вчора я була лицемірною козою, яка думала лише про оцінки.

Назар посміхнувся.

- Ні, ти скажи мені, що змінилося? – не могла вгамуватись Олена.

- Нічого не змінилося. Просто я відкрив для себе твій талант.

- Невже ти думаєш, я повірю? – засміялась Олена.

- Ну, добре, - сумно промовив Назар. – Мені потрібна твоя допомога.

- А-а-а, от у чому річ! – голосно вигукнула Олена. – Тобі моя допомога потрібна, і ти просто вирішив підлизатися до мене! То ти - підлиза!