Слава ЗСУ!

- Ну пробач, Олено. Я не знав, що тобі так важко давалося навчання, - промовив Назар. – Я не можу так довго сидіти над наукою, у мене не вистачає терпіння.

- Це твої проблеми.

- Знаю, що мої, - промовив Назар. – Але дуже прошу, допоможи мені знайти ці двері. Будь- ласка.

- Я нічого не буду шукати, - різко перебила Олена.

- Ну хоча б подай знак, якщо помітиш їх, - попросив Назар.

- Добре, - промовила Олена. – Я скажу, якщо помічу щось схоже, але спеціально я не шукатиму.

- Дякую, сонечко! – весело прошепотів Назар, обіймаючи Олену.

- Треба буде все таки примусити тебе відремонтувати мені черевики, - пожартувала дівчина.

Назар та Олена зайшли в будинок. В кухні сиділа жінка.

- О, студенти вернулися! Як справи в театрі?

- Нормально, - відповіла Олена. – Сьогодні ми отримали документи, так що попрацювати є над чим.

Олена зайшла в першу кімнату. Пройшла по ній і раптом зупинилася. Вона обернулася. На ліжку сидів дід.

- Доброго ранку, дідусю, - ввічливо промовила Олена.

Дід, як завжди, нічого не відповів. Олена зайшла в другу кімнату. За нею кулею залетів Назар.

- Олено, ти щось помітила? Чому ти зупинилася посеред кімнати? Ти щось побачила?

- Назаре, чого ти кричиш? Сідай, будемо читати документи.

- Ні, скажи, чого ти зупинилась?

- Просто в кімнаті діда всі дерев‘яні планки на підлозі прибиті, а одна – ні.

- Тобто…

- Тобто, її можна підняти, - сідаючи на ліжко, промовила Олена.

- Ти думаєш, про те саме, що і я? – таємниче запитав Назар. – Ти думаєш вхід у погріб у дідовій кімнаті?

- Ні, Назаре, я про це не думаю. Слава Богу, у мене є думки розумніші. Наприклад, про документи, які ми зараз будемо читати.

- Олено, я не можу тобі зараз допомогти, - поспіхом промовив Назар. – Мені треба в дідову кімнату.