Слава ЗСУ!

Вся підлога була у щілинах, крізь які пробивалися промені світла. Це була лампа в кімнаті дідуся. Дивно, чого він не спить. Може, він боїться темряви? Або може, всі помітили, що він зник і забили тривогу? А може, просто вже ранок, і то зовсім не лампа, а сонячні промені?

Назар підійшов ближче до щілини, щоб спробувати щось роздивитися в ній. Але йому було це не під силу. Підлога будинку була надто високо від землі. Річка розмила в цьому місті величезний яр, і дотягнутися до будинку було надто важко.

Назар пройшовся по підвалу. Будинок тримався на величезних залізобетонних блоках, між якими нічого не було. Хлопець уважно розглядав підвал, раз у раз виймаючи черевики з мокрої землі. Олена не помилилася, річка текла далі на схід, але Назарові більше не хотілося нікуди іти.

Зверху чулися голоси. Мабуть, Олена вже встала. Назар іще раз підійшов до щілини і раптом відчув, що черевиком наступив на щось тверде. Хлопець швидко вийняв мобілку і освітив підлогу. Земля була вогкою, навколо було болото, і тому ніякого твердого предмету знайти не вдалося. Хлопець нахилився і почав руками перебирати землю, намагаючись нащупати те, на що наступив. В його руки потрапляли маленькі камінці, горстки землі, але він був впевнений, що наступив на щось інше.

Хлопець втомлено сів на землю. Мабуть, порпаючись у болоті, він ще більше затопив цю річ, і тепер не зможе її знайти.

З останньою надією Назар глибоко засунув руку у вогку землю і раптом… Хлопець вхопився за маленький залізний стержень. Нервово витягнувши руку з багнюки, хлопець побачив, що знайшов ключ. Мабуть, цей ключ випав у діда і через щілину потрапив під будинок. Хлопець іще раз засунув руку у болото, сподіваючись, що доля посміхнеться йому вдруге, але більше нічого не знайшов.

Був ранок. Олена разом з жінкою сиділа на ганку та допомагала перебирати моркву.

- Така піде? – запитала Олена.