Слава ЗСУ!

- Може, але не така щира, як Клавдія. Хоча, може, дійсно, Ганна просто дуже закохана зараз в свого таксиста і літає десь у хмарах.

Емма раптом посміхнулась.

- Так, скажи мені, Руслане, навіщо ж мені їхати в ту Італію, якщо у мене тут такі прекрасні друзі: Клавдія, Ганна, ти…

- І Нонна, - раптом додав Руслан.

Обличчя Емми швидко змінилося і за мить кудись поділася весела посмішка.

- До речі, як тобі Нонна? – не помічаючи зміни в настрої, весело продовжив Руслан. – Як відсвяткували День Народження?

- Нормально, - тихо прошепотіла Емма.

- Правда ж, я класно придумав зробити тобі такий подарунок і знайти її?

- Так…Чудовий подарунок…

Макс і Карла вже другу годину передивлялись усі архівні записи. Остап мовчки сидів і дивився у вікно.

- Остапе, ти мовчиш і мені аж дивно, - пожартував Макс.

- На що це ти натякаєш? Що я весь час базікаю?

- Не ображайся, - промовила Карла. – Просто ми вже звикли до твоїх цілодобових коментарів, і коли їх немає, я не можу сконцентруватися на роботі.

- Просто я думаю, а раптом…

- О-о-о, ти, навіть, думати вмієш? Це вже прогрес! – засміявся Макс.

- Слухай, Максе, дай сказати! Я думаю, а раптом та людина, яку ми знайдемо зможе нам допомогти зрозуміти смерть цього графа.

- Та ну, - обурився Макс. – Якщо ця людина, навіть, не знає, що їй належить замок, як же вона може знати від чого загинув той граф.

- А я згодна з Остапом, - раптом промовила Карла. – От у мене в родині є сімейна таємниця, яка передається з покоління в покоління. Може, в родині графа теж є якась таємниця…

- Цікаво, цікаво, і яка ж в твоїй родині таємниця? – захоплено крикнув Остап.

- О, тепер я тебе пізнаю, - промовив Макс. – А то сидить і мовчить. Я вже й непокоїтись почав.

- Така таємниця, - спокійно відповіла Карла, – що жінки нашої родини вміють зводити деякі хвороби, і передають ці знання з покоління в покоління.