Слава ЗСУ!

- А вчора вночі ви вмикали світло? Десь о годині третій?

Дід посміхнувся і показав щось жінці.

- Він каже, що вмикав. Він читав, - пояснила Леся.

- Ясно, - промовив Назар.

Дід закрив очі. Жінка вийшла за двері.

- Ходімо прогуляємося, - взявши Олену за руку, промовив Назар.

Хлопець і дівчина вийшли на вулицю.

- Прохолодно, - промовила Олена, застібаючи кофту.

- Хочеш, накинь мою куртку, - запропонував Назар.

- Ні, дякую, - посміхнулась Олена.

- Чого? Тобі ж холодно. Візьми куртку.

- Якщо я вдягну твою куртку – тобі буде холодно.

- А ти даси мені свою, - подумавши, промовив Назар. – Моя тепліша. А мені і в твоїй буде добре.

- Ні, - відповіла Олена.

- Ну чому? Тобі ж холодно!

- Ну то й що.

- Ну просто накинь, - наполягав Назар.

- Просто я не люблю чужого одягу.

- А хіба я тобі чужий?

- Ти не чужий, - посміхнулась Олена. – А от одяг твій мені чужий. Я чужого не вдягаю і свого нікому не даю.

- І що, навіть, мамі своїй не дала б одягу, чи сестрі?

- Мамі дала б, - задумалась Олена. – І сестрі теж. Тільки в мене сестри немає.

Олена та Назар засміялись.

- Що скажеш про історію? – раптом ставши серйозним, запитав Назар.

- Про яку історію? – не зрозуміла дівчина. – А-а-а, про духів? Ну звісно, це нісенітниці.

- Ти не віриш? – здивувався Назар.

- О Боже, я так і знала, що ти мене знову діставатимеш. Так і думала, що ти у все це повіриш.

- А який сенс діду брехати? – запитав Назар. – Навіщо б він вигадував ці всі історії?

- Може, він хворий, а може, йому це все примарилось… Звідки мені знати.

Назар насуплено відвернувся в іншу сторону.

- Назаре, та відкрий ти очі! – не витримала Олена. – Двадцять перше сторіччя! Які духи? Які привиди? Про що ти?