Слава ЗСУ!

- Страшно, - відповіла жінка, дивлячись на діда. – Страшно, але віра в реальне перемогла. Такого не може бути. І ніяких духів там немає. Дід пішов у коридор і півночі шукав там хоч би одну людину, але те крило чомусь пустувало. Десь о третій ночі, коли дід вже, навіть, трохи задрімав, він почув шепіт. Звичайно, вирішивши, що це жарт його товариша, дід вибіг у коридор і побачив прозорі тіні. Навіть, тоді він не вірив у них. Але поворухнутися все одно було страшно. Одна тінь пройшла біля нього. Це була жінка з обличчям повним страждань. Дід обернувся і торкнувся до її плеча. В цей момент його рука запалала від болі. Було таке враження, що рука просто горить у вогні. Дід щосили закричав і почав метатися з одного кінця коридору в інший, доки не наткнувся на вікно. Дід подумав, що доторкнувшись розпеченою рукою до віконного скла, йому стане легше. Але, тільки-но він торкнувся скла, воно лопнуло, просто розкололось на маленькі шматки. Один кусок скла порізав дідові руку. Як не дивно, але крові не було. Від такого сильного болю дід втратив свідомість. А коли прокинувся, то частину руки було вже ампутовано. Пізніше йому розказали, що його знайшли вранці за десять кілометрів від лікарні. Долоня була повністю відмерла. Лікарі сказали, що скло зачепило життєво важливі судини та нерви руки, і тому підживити її назад не вдалося.

- А як вони пояснюють те, що дід опинився за десять кілометрів від лікарні? – поцікавився Назар.

- Лікарі кажуть, що біль був настільки сильний, що дід міг легко пробігти цю дистанцію в безпам’ятстві.

- Неймовірно, - прошепотів Назар. – Цим лікарям аби якесь наукове пояснення дати.

З цими словами Назар багатозначно поглянув на Олену. Дівчина лише скептично посміхнулась.

- А зараз час спати, - промовила жінка, вкриваючи діда. – А мені час додому.

- А в мене ще одне питання, - промовив Назар.

Дід уважно подивився на хлопця.