Слава ЗСУ!

- Може й так, - погодилась жінка. – Ви дивіться, хоч самі не позаражаєтесь. Може, якісь марлеві пов‘язки візьміть, чи щось для імунітету…

- Добре.

- До речі, ось структура шпиталю, - промовила жінка, передаючи Назарові маленьку книжечку.

- Подивимось, - відкривши книжку, промовив Назар. – О-о-о, навіть, фотографії палат є!

- А який вік цієї книжечки? – поцікавилась Олена.

- Приблизно час, коли збиралися будувати друге крило, - відповіла жінка. – Десь шістдесяті роки.

- Ясно. А яке крило добудовували, праве чи ліве?

- Праве, - впевнено відповів водій. – Ліве лише ремонтували.

- Три поверхи, - зосереджено промовила Олена. – Я думаю, нас більше цікавитиме ліве крило.

Назар відкрив сторінку з ескізом лівого крила.

- Нічого особливого, - промовив він. – Нормальні палати…

- Коридори теж не схожі на помешкання для духів…

- Все, приїхали, - весело промовив водій. – Ось ваш шпиталь!

- Швидко, - посміхнувся Назар. – Якщо іти пішки, то десь на години дві довше виходить.

Жінка пішла до дверей госпіталю. Водій вийняв з кузова сокиру і пішов слідом за нею.

- Познімай ці дерев‘яні брили, щоб я змогла відкрити двері.

Водій спокійно почав розрубувати дерево, яким були забиті двері госпіталю.

Назар та Олена стояли осторонь.

- Так, - серйозно промовила жінка. – Тепер всі підійдіть сюди. Ви маєте розписатися в цьому протоколі про те, що ви були присутні при відкриванні дверей. Пишіть свої прізвища, а збоку ставте підпис.

Олена та Назар нахилились над протоколом.

- А ще підпишіть оце, - підсовуючи студентам якісь документи, промовила замголови.

- А це що? – пробігши очима документ, зітхнув Назар.

- А це документ, який засвідчує, що міська рада передає вам ключі від шпиталю та дозволяє тут працювати.