Слава ЗСУ!

- Навіть, так? – підписуючи документ, посміхнулась Олена.

- І ще оцей папірець, - промовила жінка.

- Іще один? – засміявся Назар. – Стільки документів і все заради одного нещасного шпиталю…

- Який, насправді, давно нікому не потрібний, - додала Олена.

- Це техніка безпеки, - пояснила жінка. – В цьому документі ви підписуєтесь за те, що під час роботи самі відповідатимете за все, що може з вами статися. Ми відповідальності не несемо.

- Хто б сумнівався, - тихенько пробурмотів Назар, ставлячи свій підпис.

- Ну що ж, всі документи підписані, всі формальності вирішені, - промовила жінка. – Я відкриваю шпиталь.

Зам голови встромила ключ у величезний іржавий замок і спробувала його провернути. Замок не піддався.

- Все заіржавіло, - промовив водій. – Давайте я.

Водій легко відкрив замок і віддав студентам ключ.

Всі разом зайшли у велику сиру будівлю.

- Який жах, - промовив водій. – А світло тут є?

Назар підійшов до стіни і нащупавши вимикач, натиснув його.

- Є, - промовив він, коли на величезній стелі загорілася одна єдина лампочка.

- Ну що ж, працюйте, - промовила жінка. – Бажаю вам успіху і цікавого дослідження.

- Добре, дякуємо, - промовив Назар.

- І хочеться вам тут працювати, - засміявся водій. – Краще вже на машині весь день колесити.

- Кому що ближче, - промовила жінка і вийшла зі шпиталю.

Водій вийшов за нею. Чути було, як вони сіли в машину і поїхали у напрямку міста.

Олена та Назар стояли нерухомо. Коли звуки машини стихли, Олена, нарешті, промовила:

- Ну що? Вперед за орденами!

- А не страшно? – взявши за руку Олену, запитав Назар.

- Поки ти не спитав – було не страшно, - посміхнулась вона.

Хлопець та дівчина нерішуче ступили крок уперед.