Слава ЗСУ!

- Щоразу як розмовляю з тобою, просто шокований, чому королевою стала Ліна, а не ти.

- Вона розумніша, і більш достойна.

- Ти теж достойна.

- Дякую, - посміхнулась Емма.

- Я хочу продовжити дослідження роду Полонезького. Хочу розкрити всі таємниці.

- Ти ж уже отримав свій диплом.

- Ні, тепер я хочу цього не для диплома. Хочу для себе. Може, спробую вступити в якусь археологічну групу. Якщо мене, звісно, візьмуть.

- Ти теж порозумнішав, - посміхнулась Емма. – Мабуть, це Ліна на всіх нас так впливає.

- Ну все, досить пити каву. Пішли на майдан. Он мікрофони вже встановлюють. Мабуть, зараз почнеться.

На майдані зібрався народ. Всі прийшли послухати мера, з його, нібито новою, передвиборчою програмою. Сцену з усіх боків оточували захисники правопорядку. На сцені стояли два мікрофони, які призначалися для населення, але до них нікого не пускали.

Нарешті, мер вийшов на сцену. Його зустріли бурними оплесками та шумними незрозумілими викриками. Одні підтримували мера, інші проти чогось протестували.

За декілька хвилин, майдан трохи затих, і мер наважився заговорити.

- Добрий день, шановна громадо!

Хвиля викриків та оплесків знову пронеслася майданом.

- Фадєєв – наш мер! – крикнув хтось з натовпу, але тому сміливцеві швидко закрили рота.

- Я вдячний вам усім, що ви сьогодні знайшли час, і прийшли на зустріч зі мною!

- Хоч ці слова він вивчив, а не прочитав з папірця, - прошепотіла Вікторія.

- Що ми тут, взагалі, робимо? – навіть, не дивлячись на сцену, запитала Ліна.

- Ми прийшли послухати мера, - весело промовила Віка. – Геть Фадєєва!

Ліна засміялась.

- Чого ти смієшся? Давай разом! Геть Фадєєва! – знову голосно прокричала вона.

Десь далі якась групка натхненних опозиціонерів підхопила гасло Віки і теж вигукнули якийсь протест.