Слава ЗСУ!

- Я ж не політик. Звідки мені знати, - пробубніла Емма.

- Він погана людина, - промовив Остап. – Принаймні, мені так здається.

- Ой, Остапе, як би я хотіла зараз вийти на сцену і поставити йому парочку питань. А саме, де це ділися ті два мільйончика, і скільки дач він собі на ті гроші побудував?

Остап засміявся.

- У Ліни стільки ідей, - продовжила Емма. – Зробити там музей, виділити приміщення для краєзнавчого класу. Реставрувати парк… Там такі ідеї. Благородні, просто королівські. Сльози на очі навертаються. А що цей Фадєєв робить? Гроші в кишеню кладе? Йому цей замок не потрібен! Чого ж він його не віддасть? Ні собі, ні людям!

- Ти вже, навіть, думаєш, як Ліна, - посміхнувся Остап.

- Може, життя з нею пішло мені на користь…

- Пішло, - посміхнувся Остап. – Раніше ти хотіла лише слави, а зараз…

- Зараз теж хочу, - засміялась Емма.

- Просто ти тепер про людей думаєш, а не лише про свою вроду.

Емма посміхнулась.

Остап знову подивився у вікно кав‘ярні.

- А як там Карла, Максим?

- Ніяк, - знизав плечима хлопець. - Після того, як Ліна викрила їх обман на екзамені, вони зі мною не розмовляють. Я дзвонив Максу на мобільний, та він не брав трубку. У мене, навіть, не було на основі чого готуватися до захисту. Добре, що Ліна трохи допомогла. Розповіла мені про той будинок, в якому провела дитинство. То я хоч щось на захисті розповів. Коротше, ми разом захищали роботу перед комісією, отримали свої п‘ятірки, але ми більше не команда…

- Шкода, що все так закінчилось.

- Хто б уже казав? Сама зраджена, і хлопцем, і подругами. А мене жалієш!

- Це точно. Але я думаю, що все це вже в минулому, і чесно, вже, навіть, не серджусь. Я їм пробачила.

Остап здивовано подивився на Емму.

- Ти здивований? Дійсно, пробачила. Я вмію пробачати…