Слава ЗСУ!

Ліна стояла осторонь і без ентузіазму дивилась на весь цей балаган. Віка стояла біля неї і щоразу кидала якісь голосні викрики в стилі: «Підвищіть зарплату!», «Віддайте замок» і таке інше.

Ліна лише зітхала. Вона знала, нічого змінити не можна. Все буде так, як є, поки до влади не прийде свідома людина, яка, дійсно, буде патріотом міста, яка працюватиме, а не робитиме собі авторитет. А така людина до влади ніколи не прийде. Її просто не пустять.

- Пішли, Вікторіє!

- Геть владу! – крикнула наостанок Віка і попрямувала за Ліною до зупинки

- Що ви збираєтесь робити із замком? – пролунало в мікрофон.

Ліна обернулась і подивилась на Віку.

- Вернемось? – запропонувала Віка.

- Це Емма, це її голос, - прошепотіла Ліна.

- Просто всі знають про те, що мав відбутися суд, - впевнено продовжувала Емма. – А що сталося між вами та графинею, ніхто не знає. Але місто не байдуже до цієї проблеми.

- Так, дійсно, а що із замком? – підхопили всі.

- Та мер його продав американцям! – пролунало звідкілясь.

- На щастя, проблема із замком вирішена, - промовив мер.

- Вирішена? – здивовано перепитала Емма.

- Так. Графиня, нарешті, зрозуміла, що це не її повноваження і забрала свій позов. Ніхто не має права відібрати у нашого міста його історію та історичні надбання. Замок належатиме місту, і ніхто не має право на нього претендувати.

- Належить місту – означає належить вам! – прокоментувала Емма.

- Ні, шановна пані. Він належить нашому місту, нашим громадянам. Ми можемо пишатися тим, що в нас така історія.

- Пишатися ми можемо, а от побачити замок, навряд, хтось зможе, - продовжила Емма. – Доступ до замку закритий. Туди ніхто не має права заходити, окрім вашої археологічної групи. Хіба ж можна в даному випадку говорити, що замок належить місту.