Слава ЗСУ!

- Звичайно, - впевнено промовила Ліна.

- Сказав, що в центрі є ще один і якщо ви захочете, то можете сьогодні ж його подивитись.

- Ні, мене цілком влаштовує цей.

- Добре, - зробивши якусь помітку на папері, промовила Ванда.

- Що ще?

- Ще запитував чи…

Ванда невпевнено подивилась на графиню.

- Чи влаштовує вас той секретар, якого він для вас обрав?

Ліна засміялась. Ванда з надією подивилась на графиню.

- Якщо, ні, - сумно промовила вона, то у мера є ще декілька чудових кандидатур.

- Мене влаштовує, - засміялась Ліна. – Поки що, влаштовує. Якщо ж ти, звичайно, не шпигунка мера.

- Ні, що ви, графине.

- Це добре. І пообіцяй, якщо мер запропонує тобі шпигувати за мною, ти обов‘язково мене повідомиш.

- Добре…

- Я не звільню тебе, не бійся. Просто хочу знати, - сідаючи за свій робочий стіл, промовила Ліна.

- Що ви, графине, як ви можете думати таке про мера… Хоча, може, це не моє діло…

- Ти думаєш, я занадто перебільшую?

- Не знаю, - зніяковіло відповіла Ванда. – Але навіщо це мерові? Він перед усім майданом повідомив, що передасть вам гроші та документи на замок. Хіба є в нього причини вам не довіряти?

- Може, й так… Мабуть, я потроху вже з‘їжджаю з глузду. Скоро вже манія переслідування почнеться, як у Сталіна. Всіх у чомусь підозрюватиму.

- При вашому становищі це нормально, - промовила Ванда, і знову зазирнула в папірець.

- Щось іще? – запитала графиня.

- Так. Знову телефонував Борис Вакуленко. Заявляв, що він ваш кровний родич.

- Ага, - засміялась Ліна. – Брат і батько в одній особі. Після того, як мені вручили два мільйони і замок, у мене одразу з‘явилося дуже багато родичів, а ще більше друзів. Ти не знаходиш?

- Так, це точно, - сміючись, погодилась Ванда.