Слава ЗСУ!

З очей Ліни потекли сльози. Закриваючи очі рукою, щоб ніхто не бачив, як вона плаче, Ліна пройшла крізь натовп і сіла в таксі.

Натовп шаленів.

- Віддайте графині замок! – кричали обурені люди.

- Віддайте вкрадені гроші!

- Де гроші?

Мер мовчки стояв і дивився у свої листочки. На них не було промови, яка б заспокоїла людей. Мер вийшов з-за трибуни.

- Ці гроші є, - промовив він. – Ніхто не витрачав їх ні на весілля, ні на дачу. Вони лежать, і з тих грошей ніхто не взяв жодної копійки.

- А чому вони лежать? – крикнула Емма. – Чому ці гроші лежать, а не використовуються на користь міста?

Натовп знову заголосив.

- Віддайте місто графині! Може, хоч жити стане краще.

- Хай хоча б замок їй віддасть.

- Віддайте замок!

- Я розумію ваше обурення, - промовив мер. – Після палкої промови нашої графині, і я б кричав те саме. Та на жаль, я не маю права віддати їй замок. Замок належить місту, а не родині графів. Я просто не маю повноважень робити такі подарунки.

Мер на хвилину відійшов в сторону і підійшов до поважного чоловіка, який стояв за кулісами. Поспілкувавшись з ним декілька хвилин, Фадєєв знову зайшов за трибуну.

- Але своє рішення я вже прийняв. Я, а також голова облдержадміністрації, офіційно назначаємо Ліну Висоцьку управляючою та керівником замку. Вона має право наймати будь-який персонал, втілювати будь-які ідеї. Я віддаю їй два мільйони, бо вірю, що вона використає їх з розумом і на благо нашого міста. Я підпишу усі папери, і спробую якнайближче поєднати нашу графиню з її родинною реліквією.

2

Ліна Висоцька зайшла в свій офіс.

- Графине, - швидко вставши зі стільця, промовила секретар.

- Так, Вандо.

- Вам дзвонив мер…

- І що? – не зупиняючись, запитала Ліна.

- Питав, чи влаштовує вас той офіс, який він для вас виділив.