Слава ЗСУ!

- Ви чините саботаж, графине! – крикнув мер.

- Це я чиню саботаж? – засміялась Ліна і обернувшись, звернулась до натовпу: – Хто з присутніх знає, де саме знаходиться замок? – голосно крикнула вона. - Скільки чоловік відвідували його? Три чи чотири? І це з півмільйонного міста! Коли ж нарешті тато зможе повести свою дитину і показати їй історію міста? Коли ж, нарешті, вчителька, замість нудного уроку краєзнавства, поведе дітей на екскурсію в замок? Коли ж, нарешті, двоє молодих закоханих людей зможуть проводити свій час не у безкрайніх супермаркетах, гучних дискотеках і обкурених барах. А прийдуть у графський парк, помилуватися природою. Але ж, ні! З усіх боків замок оточений колючим дротом. Його охороняють, туди нікого не пускають. І ви ще смієте глузувати з народу, промовляючи, що замок належить їм!

- Ми не пускаємо туди нікого, бо це небезпечно! Замок може обвалитися.

- Та ви ж проводите там ремонтні роботи! – з сарказмом крикнула Ліна. – Ви два роки ремонтуєте замок, а він досі може впасти на голову. Та за такий час і я б його вже відремонтувала власними руками.

Натовп засміявся.

- Ви, графине, не знаєте, що не все робиться одразу, - промовив мер.

- У вас було немало часу! – крикнув хтось із натовпу.

- Ми не можемо одразу робити ремонт і досліджувати замок, - спробував відбитися Фадєєв.

- То ви би краще ремонт робили, замок реставрували, а досліджувати його є кому. Он з університету археології і історії щороку півтори сотні спеціалістів випускається.

- На реставрацію потрібні гроші! – промовив мер.

- Ну це вже нахабство! – крикнула Ліна. – Як ви можете брехати просто в очі своєму місту. Держава виділила вам два мільйони! Де вони? Пане Фадєєв, де вони? Весілля якої з дочок ви зіграли на ці гроші? Чи може, побудували дачу за містом? Де ці гроші? Чому минуло два роки, а замок досі валиться на голови? Де музей, який я маю законне право відвідувати? Чому ж вам так байдуже до всіх нас? Невже цей клятий камінчик дорожчий за культурне виховання школярів, дітей? Господи, та там же стільки території! Можна стільки всього придумати. В кімнатах замку зробити краєзнавці класи. Розказувати учням легенди, повісити назад портрети графів. Господи, та хіба б прогулювали діти такі уроки? А з іншої сторони замку зробити музей. Хай приїжджають люди з інших міст, країн. Найняти гідів, екскурсоводів… А той єзуїтський монастир, який знаходиться в ста метрах від замку. Це ж була перша школа нашого міста. Чому не реставрувати її? Проводити там уроки історії. Виховувати у дітей любов до рідного міста з самого дитинства. І може, хоч тоді вони виростатимуть справжніми патріотами, а не такими, які у нас при владі. А в ботанічному саду можна… Господи, та кому я все це розповідаю…