Слава ЗСУ!

- Я теж дуже рада бачити тебе, - продовжила іронізувати Карла. – Дуже рада, що в твоєму важкому житті, наповненому громадською роботою разом із графинею та моделлю-невдахою, знайшлася хвилинка і для такої скромної квартирки, як моя.

- До чого тут графиня? – засміявся Остап.

- До чого? Ну як же. Хіба ж не вона поклопотала, щоб тебе взяли в першу археологічну групу? Ти тепер один із кращих там, правда ж? Робиш улюблену справу, а тобі ще й гроші платять за це. Ще й не малі. Гарно так жити? Освіту отримав завдяки батькові, роботу завдяки гарним зв’язкам.

- І ти б отримала роботу завдяки зв’язкам, якби не розкидалась друзями направо-наліво, - впевнено відповів Остап.

- Які ж це в мене такі друзі? – засміялась Карла. – Ти? Чи може, графиня? Хто?

Остап відвів погляд.

- Остапе, мабуть, ти! Ось і в гості прийшов! Хочеш запитати, як у мене справи, чи може, мені допомога якась потрібна.

Остап мовчав.

- Чого ти мовчиш? Кажи! Кажи, чого приперся. Чи ти думаєш, я повірю, що тебе цікавлять мої справи!

- Я хочу купити нашу роботу, - промовив Остап.

- Нашу? – іронічно перепитала Карла. – Максе, я не розчула. Він сказав НАШУ? Остапе, може, МОЮ? Ти хочеш купити МОЮ роботу. Ту, яку я ночами писала на своєму комп’ютері, ту яку я редагувала, друкувала на цьому принтері!

- Я не винен, що ти здатна тільки на те, щоб на комп’ютері друкувати, - злісно прошепотів Остап. – Мої заслуги набагато більші, ніж твої. Якби не я, тобі б не було, що друкувати. Бо всі дослідження провів я. Я один!

- Ах так, - прошипіла Карла. – Добре. Купляй! Купляй, Остапе. Десять тисяч доларів – ось моя ціна!

- Ти що, з глузду з’їхала? – засміявся Остап. – Які десять тисяч?

- А що, у графині нема таких грошей? А як же два мільйончика? Чи графиня їх вже розтратила? Як шкода! Доведеться, Остапе, тобі якось перебитись. Може, квартиру продай, чи кредит візьми.