Слава ЗСУ!

- А, Остапе, то так би й сказав! – зітхнувши, промовив Макс і відчинив двері.

- Привіт, Максе, а ти що тут робиш? – зайшовши в квартиру, запитав Остап.

- Та ми оце сиділи з Карлою, грали на комп’ютері, а вона вирішила до магазину сходити. Аж раптом чую – дзвінок. Так зніяковів, думав, батьки її прийшли. Проходь в кімнату, сідай.

Остап пройшов до кімнати і сів на диван.

- А ти чого раптом згадав про нас?

- А я у справах, - промовив Остап. – Я вирішив продовжити дослідження замку, продовжити нашу спільну роботу, тому і прийшов!

- А в чому ж справа? – не зрозумів Макс.

- Я хочу викупити роботу у вас. Як би то точніше сказати? Купити повні авторські права на неї, щоб я міг без вашого дозволу будь-що дописувати, міняти…

- А-а-а, ясно, - задумався Макс. – І скільки ж ти пропонуєш?

- Ну, скільки скажете…

- Це цікаво! В принципі, ідея непогана…

- Ти згоден?

- В принципі, не проти, - невпевнено промовив Максим.

- А Карла, як думаєш, вона погодиться? – з надією запитав Остап.

- Оцього сказати не можу, - відповів Макс. – Вона трохи зла на тебе…

Остап посміхнувся.

- Це хто ще має сердитись, - впівголоса промовив він.

Макс зніяковіло подивився на Остапа.

- Ти пробач нас, Остапе, за те що ми так вчинили. Мабуть, не треба було такого робити. Треба було пошукати інший вихід із ситуації.

- Та, - махнув рукою Остап.

В дверях повернувся ключ і відчинилися двері. Остап і Максим завмерли. В квартиру зайшла Карла. Побачивши Остапа, вона на секунду зніяковіла, але за мить прийшла до тями.

- Остапе! – іронічно промовила вона. – Яка бажана зустріч!

- Привіт, Карло, - встаючи з дивану, промовив Остап. – Радий тебе бачити.