Слава ЗСУ!

Ганна мовчала.

- Ганно, ти ж сама це казала. Хіба, ні? – перепитала Ліна. – Ти бачила його паспорт?

- Він показував, але я не бачила…

- О Боже, Ганно, - зітхнув Остап.

- Я… Просто я плакала. Сказала йому, що ворожка мені наворожила, і я все знаю. А він паспорт вийняв, казав, що зараз покаже, що не одружений. Але я і так йому повірила…

- Ясно, - зітхнула Ліна.

- То попроси його хай ще раз покаже.

- Не хочу.

- Ганно…

- Не знаю, що мені робити.

- Краще поговори з ним, - промовив Остап.

- А може, не варто. Може, це просто мої вигадки. Чи в праві я відміняти весілля тільки через те, що машинку дитячу знайшла? Та її міг якийсь пасажир лишити.

Остап і Ліна переглянулися. Ганна сіла на крісло і взялася руками за голову.

- Зараз він за мною заїде, і я не знаю, що йому сказати, як себе вести.

Ганна встала і подивилася у вікно.

- Он його машина вже під’їжджає. Що ж мені робити?

- Ганно, заспокойся, - тихо промовила Ліна.

- Хай би вже Емма по-швидше прийшла, - промовив Остап. - Може, вона хоч щось путнє порадила б.

- Мабуть, не буду нічого йому казати, - промовила Ганна. – Зроблю вигляд, ніби все добре. До того ж, може, все, справді, добре. Може, ця машинка…. Зовсім… Не знаю.

Остап з надією подивився на Ліну, сподіваючись, що вона відкриє Ганні очі на її коханого. Та Ліна лише сумно дивилася у вікно.

- Слухай, - ледь чутно промовив Остап. – Ганно. Ти краще не вір йому… тому таксисту. Просто одне діло чи збрехав він тобі про одруження та сина. А друге, те що він…

- Що він? – не зрозуміла Ганна.

Остап знову подивився на Ліну.

Ліна, нарешті, встала зі стільця, підійшла до Ганни і невпевнено промовила:

- Пам’ятаєш, того таксиста, який до мене чіплявся?