Слава ЗСУ!

- Мабуть, - невпевнено відповіла Нонна. – Мабуть, що хотіла… Вона ж не казала мені про це.

Емма швидко почала збирати карти.

- Пробач мені, Нонно, - віддаючи цілу зібрану колоду подрузі, промовила вона.

- Це ти пробач, я дійсно мала запитати тебе, перш ніж вести когось сюди, - промовила дівчина.

- Просто більше не роби так. Добре? Ти ж знаєш, що я все одно не вірю у всі твої ворожіння…

- Не віриш, бо я тобі ніколи не ворожила! – радісно промовила Нонна. – А хочеш, я тобі поворожу, і ти зрозумієш, що це все правда.

- Та ну, навіть, слухати нічого не хочу, - обурилась Емма.

- Ти просто боїшся дізнатися правду. От і все, - промовила Нонна.

- Не боюся, просто я не вірю у ворожіння.

- А тебе ніхто не примушує вірити. Я скажу тобі правду, а ти вже вибиратимеш: вірити чи ні.

- Ну гаразд, ворожи. Тільки я все одно не віритиму.

Нонна зручно вмостилася на дивані.

- Дай мені ліву руку.

Емма простягла руку. Нонна торкнулася до неї картами і почала їх розкладати.

- О-о-о, я вже все про тебе знаю, - весело промовила вона.

- І що ж ти знаєш? – скептично запитала Емма.

- У тебе є хлопець…

- Про це можна було і без карт здогадатися!

- Є дві подруги. Руденька і чорненька.

- Звісно є, ти ж з ними сьогодні познайомилась, - засміялась Емма.

- Хлопець твій чорноволосий. І він зраджує тебе…

Емма недовірливо подивилася на Нонну.

- Зраджує тебе з… тією, що руденька. З Клавою.

Емма встала і відійшла від дивану.

- Це вже не смішно, - промовила вона.

- Бачиш, я кажу тобі правду, а ти її боїшся, - радісно промовила Нонна.

- Це брехня.