Слава ЗСУ!

- І зовсім не брехня. Якби ти вміла орієнтуватися по картам, то сама б упевнилась.

- А чому ж тоді тільки з Клавою? – нервово засміялася Емма. – Може, ще і з Ганною?

- Ні. Без Ганни…

- Я не вірю, - втішаючи сама себе, промовила Емма.

- Не вір. Це твоє право. Тільки заплати мені за ворожіння.

- Максе, а де Карла? – кричав у трубку Остап.

- У мене. У мене Карла! А що сталося?

- Тільки-но дзвонив мій батько. Сказав, що в нашому замку знайшли іще один тайник. Там якісь документи, дорогоцінності.

- Серйозно? О Боже. То їдемо швидше туди. А хто знайшов?

- Перша група археологів! – продовжував кричати хлопець..

- Ну чому не ми? – у розпачі промовив Макс. – Добре, зустрінемось біля замку.

Емма піднялася сходами на п’ятий поверх величезної будівлі з написом «Катрін» і зупинилася. Повз неї проходили сотні людей. Одні роздивлялися якісь ескізи, інші розмовляли про якісь статті. Дивні люди. Вони, навіть, переходячи з одного поверху на інший, все одно, не припиняють працювати.

Дівчина підійшла до дверей кабінету Ліни Висоцької і тричі постукала. Ніхто не відповів і Емма наважилася зайти.

Ліна, як завжди, лежала на підлозі, застеленій товстим червоним килимом, і тримала у роті ковпачок своєї ручки.

- Заходь, Еммо, - привітно промовила Ліна. – Тобі щось потрібно?

- Ні, - відповіла Емма. – Я просто так зайшла, в гості. Подумала, може, тобі ще якась інформація потрібна… Може, якісь деталі…

Ліна посміхнулась.

- Добре, зачекай хвилинку. Зараз я допишу статтю.

Емма почала розглядати стіни кабінету. Там висіли нагороди. Емма уважно перечитала усі дипломи.

- Дивно, - промовила вона сама до себе.

- Що? – відірвавшись від паперів, перепитала Ліна.

- Дивно, - повторила Емма. – У тебе всі дипломи і нагороди в жанрі фентезі, містика, фантастика. А ти витрачаєш час на якихось моделей.