Слава ЗСУ!

- Жінка моєї мрії – божевільна, як і більшість її подруг.

- Ні. Пішли.

- Куди?

- Пішли! Хай та подруга подивиться на тебе і в очі тобі скаже, що ти до неї чіплявся. Давай.

- Не знаю…

- Мені здається, що твоя Ганна - нормальна. Просто, то її подруги, вічно невдоволені життям, щебечуть їй там на вуха все, що хочуть. А вона й вірить.

Віктор потягнув Дмитра до під’їзду.

В Остаповій кімнаті було шумно. Всі сиділи навколо Ганни і намагались її втішити.

- Еммо, скажи мені, я правильно вчинила? – витираючи сльози, шепотіла Ганна.

- Звісно, звісно, правильно. Ти - молодець. Шкода, що мене не було поруч, я б йому швидко заткнула рота. Таке говорити.

- І що він усе заперечив з приводу того, що до Ліни чіплявся?

- Так, геть усе. Сказав, що й не бачив її ніколи.

- Який нахаба.

Раптом двері відчинилися.

- Дмитре, іди, тут відчинено, - голосно промовив Віктор. – Он вони всі. Зміїне кубло!

- Гей, хлопці, а нічого, що я вас не запрошував до себе в квартиру, - крикнув Остап.

- Віктор, - протягуючи руку Остапові, промовив Віктор.

Остап стояв незворушно.

- Ну що ж, будемо знайомі! – посміхнувся Віктор. – А руку, як не хочеш, можеш не тиснути.

За Віктором зайшов Дмитро і уважно поглянув на всіх.

- Ну і де вона?

- Хто вона? – нервово перепитала Ганна.

- Ну та, до якої я чіплявся! – голосно крикнув Дмитро.

- А ще ворожка! – додав Віктор. – Їй ми теж хочемо сказати приємні слова подяки.

Ліна мовчки сиділа і дивилася у вікно. Вона чула весь цей балаган, але явно не збиралася в нього встрявати.

Ліна була не конфліктною і в такі моменти ладна була зникнути, аби тільки не з’ясовувати ні з ким відносин.