Слава ЗСУ!

- Коли це все розпочалося, мені здавалося, що велося якесь розслідування. Але потім, слід Ірини загубився. І більше ніхто цим не займається. Вони кажуть, що в них є більш важливі злочини, і нема часу на безнадійні справи.

- І що я маю зробити? Розшукати її?

- У тебе є зв’язки. Ти можеш вплинути на міліцію через мера.

- Може, в міліції, дійсно, є важливіші справи? А ця - безнадійна.

- Вона не безнадійна. Ірина мені дзвонила. Я точно знаю, що це вона. Вона мовчала в трубку. Мабуть, не могла говорити. Але хотіла, щоб я відстежила її дзвінок.

- Ти дзвонила в міліцію? Вони перевірили той дзвінок?

- Так, я дзвонила, - сумно відповіла Марта. - Але до мене так ніхто і не приїхав.

- А що вони, взагалі, кажуть?

- Спочатку вони знайшли її слід в Арабських еміратах, а потім місцева поліція сказала, що Ірина втекла і відшукати її не вдається. Що швидше за все, вона вже мертва.

- Це жахливо.

- У Ірини лише одна бабуся. Вона цілими днями сидить перед відділком і намагається якось на них вплинути, але це марно.

- А як ти знаєш, що це дзвонила саме Ірина, якщо дзвінок не перевіряли.

- Я не знаю… Я хочу, щоб це була вона. Але насправді, то міг бути хто завгодно.

- Еммо, Вас викликають на сцену, - зайшовши у кімнату, промовила Яна.

- Дякую, Яно, я вже йду.

По замку ішла екскурсія. Гід натхненно розповідала про замок, про його вік, про графів Полонезьких.

- Я ніколи не думала, що цей замок такий гарний, - промовила Олена Остапові, ідучи коридором з групою відвідувачів.

- Це правда.

- Ця стіна побудована раніше, ніж ця? – запитала Олена гіда.

- Так. Ця частина було побудована у чотирнадцятому сторіччі.

- Я так і подумала, - промовила Олена, вдивляючись через лупу у камінці на стіні.

- Мені здається, що навпаки. Ця стіна новіша, ніж ця, - промовив хтось із відвідувачів.