Слава ЗСУ!

- Там, де наша відмінниця Карпова знайшла військову зброю? – перепитав Макс.

- Так, саме ту. Я пам’ятаю скільки було натхнення, емоцій. Шукали і самі собі раділи. А в цьому замку я, навіть, зорієнтуватися не можу. Ходжу з кімнати в кімнату. А сенсу від того мало. Щось тисне на мене, щось наче заважає мені працювати.

- Правда? – здивовано запитала Карла. – У мене те саме. Як тільки заходжу у цей замок, одразу голова починає боліти. Наче тут якийсь інший світ, в який ми без дозволу проникли.

- Давайте зазирнемо в тайник, - запропонував Остап. – Може, ті дурнуваті археологи не все там знайшли.

- Всі речі з тайника ми вже забрали, - почувся за спиною сердитий жіночий голос.

Всі троє одночасно повернулися і побачили жінку, яка, звичайно, належала до тих дурнуватих археологів, про яких щойно так необачно висловився Остап.

- А-а-а ми хотіли би переглянути знайдені речі, - невпевнено почала Карла.

- Серйозно? – іронічно перепитала жінка. – А я хотіла би злітати на Марс.

- То летіть, - розгублено відповів Остап.

- Хлопче, - явно не оцінивши жарту, голосно промовила жінка. – Хто ви такі, і по якому праву ви знаходитесь у замку? Хто вас, взагалі, сюди пустив?

- Ми студенти історичного факультету, - ввічливо відповів Максим. – Ми проводимо тут дослідницьку роботу.

- А чи знаєш ти, любий друже, що спочатку дослідницьку роботу проведемо тут ми, а вже тоді, якщо ми раптом щось випустимо з уваги, у вас з’являться всі шанси блиснути перед своїм університетом новими відкриттями, - уразила жінка.

- Цікаво, а хто це раптом придумав таку послідовність? – не витримавши образ, крикнула Карла. – Може, давайте спочатку ми проведемо свою роботу, а вже потім ви досліджуватимете все, що ми пропустимо.

- Дівчинко, - засміялась жінка. – Мені хотілося б знати, а кого ви тут, взагалі, представляєте?